Розділ «Більярд о пів на десяту Переклав Євген Попович»

— Не обертайся, так набагато легше розмовляти.

— І брехати.

— Промовчувати,— заперечив він.

— Ти любиш свого батька?

— Так. Особливо після того, як я довідався, який він іще молодий.

— Ти хіба не знав, скільки йому років?

— Не знав. Мені завжди здавалося, що йому десь п'ятдесят-п'ятдесят п'ять. Смішно, але я ніколи не цікавився, скільки йому докладно років, і аж злякався, коли позавчора отримав свою метрику й побачив, що батькові всього сорок три. Молодий, правда ж?

— Правда,— відповіла вона.— Тобі ось уже двадцять два.

— Так, і до двох років я був не Фемель, а Шрелла. Дивне прізвище, еге ж?

— Ти за це сердитий на нього?

— Я на нього не сердитий.

— То що ж він таке зробив, що ти раптом перехотів будувати?

— Я не розумію, що ти маєш на думці.

— Ну добре... Але чому він жодного разу не відвідав тебе в абатстві?

— Мабуть, будівництво його зовсім не цікавить. І, може, він у дитинстві надто часто їздив до абатства, розумієш? Прогулянки в неділю з батьками... Дорослі навідуються туди, куди їздили малими, тільки для того, щоб ще раз посумувати, згадуючи минуле.

— А ти теж їздив у неділю на прогулянки з батьками?

— Рідко, здебільшого я гуляв з матір'ю, бабусею і дідусем, але як батько отримував відпустку, то теж гуляв з нами.

— І ви їздили до абатства?

— Їздили й туди.

— Ну, то я не розумію, чому він жодного разу не відвідав тебе.