Розділ «І не промовив жодного слова... Переклав Олекса Синиченко»

— Удома все гаразд, наші діти граються з отими лелеками.

Кете тільки кивнула головою й нічого не відповіла.

Коли я приніс тарілку з їжею, вона все ще лежала, втупившись поглядом у стіну, але один з кухлів був наполовину випитий.

— Я так хочу пити,— сказала вона.

— То й пий.— Я сів біля неї на ліжко. Вона взяла зі своєї сумочки дві чисті серветки, накрила ними стілець, і ми їли м'ясо та хліб, розкладені на чистих серветках, і запивали пивом.

— Я ще не наїлася, Фреде.— Вона подивилась на мене і всміхнулася.— Тепер я й сама не знаю, чому їм так багато: чи тому, що знаю про свою вагітність, чи тому, що й справді голодна.

— Їж на здоров'я,— сказав я,— що тобі ще принести?

— Ще одну фрикадельку,— сказала вона,— огірок і кухоль пива. Цього кухля віднеси.

Вона допила пиво й дала мені кухоль. Я знову спустився в бар, і поки жінка за прилавком наливала кухоль, випив ще чарку горілки. Жінка подивилася на мене приязніше, ніж перед цим, поклала фрикадельку й огірок на тарілку й підсунула її до мене через мокрий прилавок. Надворі вже зовсім стемніло. У барі майже нікого не було, та з танцювального залу долинав гамір. Після того як я заплатив, у мене залишилися ще дві марки.

— Ви завтра вранці підете? спитала жінка.

— Так,— сказав я.

— Тоді краще заплатіть за кімнату зараз.

— Я вже заплатив.

— Ага,— сказала вона,— тоді будьте ласкаві принести кухлі й тарілки завчасно. Ми щодо цього маємо гіркий досвід. Правда ж, ви принесете?

— Принесу,— сказав я.

Кете лежала на спині й курила.

— Тут розкішно,— сказала вона, коли я сів біля неї.— Чудова ідея — піти до готелю. Ми вже давно не були в готелі. Це дорого?

— Вісім марок!

— Хіба в тебе ще лишилося стільки грошей?

— Я вже заплатив. У мене залишилося тільки дві марки.