Розділ «І не промовив жодного слова... Переклав Олекса Синиченко»

— Ти жахливий, Фреде,— сказала вона, але руки моєї не відпустила.— Дай мені сигарету.

Я дістав з кишені пачку, дав їй сигарету, витер сірника й нахилився, щоб побачити її обличчя. Мені здалося, що на вигляд вона помолодшала, поздоровішала і що обличчя в неї вже не таке жовте.

— Тебе вже не нудить? — спитав я.

— Ні,— сказала вона,— зовсім не нудить. Мені тепер добре. Але я боюся тебе, справді боюся.

— Тобі нема чого боятися. І не війна мене зломила. Усе було б так само — мені просто нудно. Якби ти знала, що мені доводиться чути цілий божий день! Майже сама пуста балаканина.

— Тобі треба молитися,— сказала вона,— так-так, молитися. Це єдине, що не може надокучити.

— Молися ти за мене,— сказав я,— колись я міг молитися, а тепер так щиро не можу.

— Треба себе примушувати. Ти повинен бути наполегливим, починати знову й знову. А пити недобре.

— Коли я п'яний, то іноді в мене виходить молитва.

— Це недобре, Фреде. Молитися треба тверезому. Це так, наче ти стоїш перед підйомником і боїшся стрибнути в нього; тобі доведеться набратися духу, та потім ти враз опинишся в підйомнику, і він винесе тебе нагору. Я це виразно відчуваю, Фреде, коли лежу вночі без сну, ніби сповита тишею, що нарешті залягла навкруг, і плачу; тоді я часто відчуваю, що мета близько. До всього іншого стаю байдужа — до квартири, і до бруду, і до бідності, не беру близько до серця навіть того, що тебе немає. Довго так тривати не може, Фреде, ну, ще тридцять, сорок років, і стільки часу ми повинні витримати. І я гадаю, ми повинні все це витримати разом. Фреде, ти обманюєш себе, ти мрієш, а мріяти небезпечно. Я могла б зрозуміти, якби ти пішов від нас заради якоїсь жінки. Для мене це було б жахливо, набагато жахливіше, ніж тепер, але я могла б зрозуміти. Я могла б зрозуміти, якби ти, Фреде, покинув нас заради тієї дівчини з закусочної.

— Будь ласка,— сказав я,— не говори про це.

— Але ж ти пішов мріяти, а це недобре. Тобі приємно дивитися на ту молоденьку дівчину з закусочної, правда.

— Так, мені приємно на неї дивитися. Мені дуже приємно на неї дивитися. Я часто ходитиму до неї, але ніколи не подумаю заради неї покинути тебе. Вона дуже побожна.

— Побожна? Звідки ти знаєш?

— Бо я бачив її в церкві. Я бачив тільки, як вона стояла навколішки і як її благословили, я був у церкві якихось три хвилини, а вона стояла навколішки з недоумкуватим хлопчиком, і священик поблагословив їх обох. Але я зрозумів, яка вона побожна, зрозумів це з її рухів. Я пішов за нею, бо вона зворушила моє серце.

— Що вона зробила?

— Вона зворушила моє серце,— сказав я.

— І я також зворушила твоє серце?

— Ти не зворушила мого серця, ти його перевернула. Я тоді справді занедужав. Я був уже не такий молодий,— сказав я,— мені мало незабаром виповнитися тридцять, але ти перевернула моє серце. Здається, це так називається. Я тебе дуже кохаю.

— І ще якісь жінки зворушували твоє серце?