Розділ «І не промовив жодного слова... Переклав Олекса Синиченко»

— Вам доведеться хвилинку зачекати.

— Я хотів би подзвонити,— промовив я.

— Лікареві?

— Ні,— сказав я.

Вона посунула мені телефон через прилавок. Перш ніж набрати номер, я попросив:

— Будь ласка, ще два пива й чарку горілки.

Я набрав номер пані Редер, почув гудки й став чекати. Жінка підсунула до мене повну чарку й підійшла з порожнім кухлем до крана, щоб налити пива.

— Алло,— почувся в трубці голос пані Редер,— алло, хто говорить?

— Богнер,— сказав я.

— А, це ви.

— Коли ваша ласка,— сказав я,— погляньте...

— Усе гаразд. Я щойно ходила нагору. Діти дуже веселі, вони ходили з хлопцем і дівчиною. Їм навіть купили повітряні кульки. Вони оце щойно вернулись. І червоні лелеки з прекрасної, справжньої гуми, в натуральну величину.

— Франке вже приїхали?

— Ні, приїдуть вони пізніше, може, навіть завтра вранці.

— То й справді все гаразд?

— Справді,— сказала вона.— Ви можете бути цілком спокійні. Вітайте дружину. Вам до вподоби її нова губна помада?

— Розкіш,— сказав я,— дуже дякую.

— Нема за що,— сказала вона,— до побачення.

Я відповів: «До побачення»,— поклав трубку й випив горілку, дивлячись, як повільно наливається пиво в другий кухоль. Підйомник почав підніматися, немовби щось буркочучи, і з'явилася тарілка з чотирма скибочками білого хліба.

Спершу я пішов нагору з двома кухлями й поставив їх на стілець біля ліжка Кете. Вона все ще лежала, втупившись у шпалери. Я сказав: