Розділ «І не промовив жодного слова... Переклав Олекса Синиченко»

І, дивлячись на чисте Сержове обличчя, я побачив усе іще раз: побачив Кете, мою жінку, почув, як хтось вигукує: «Пальто?..» — знову побачив Кете і всю Зелену вулицю, побачив, як зносився її брунатний жакет, почув, як хтось вигукує оголошення про спеціальний трамвай за маршрутом «Г» до виставки дрогістів, побачив чорні двері церкви, побачив жовті ромашки на довгих стеблах, куплені на могилу моїх дітей; хтось гукнув: «Цвітна капуста!» Я побачив і почув усе знову, побачив крізь Сержове обличчя сумний і ніжний профіль Кете.

А коли він вийшов, то я побачив на білій стіні, над фаянсовим каміном, у якому ніколи не палили, яванця з пап'є-маше, що тримав чашку кави перед своїми білими зубами.

— Машину,— сказав Серж у телефонну трубку,— негайно машину.

Потім я знову побачив Сержове обличчя, відчув гроші у своїй долоні і, опустивши очі, розглядів блискучу монету в п'ять марок, і Серж сказав:

— Вам треба додому.

— Так,— сказав я,— додому.