Розділ «І не промовив жодного слова... Переклав Олекса Синиченко»

— Ет, дай мені спокій,— сказала вона, мені зручніше так лежати. І я все обдумую, що тобі відповісти.

— Не квапся,— сказав я.— Я принесу щось попоїсти й подзвоню. Хочеш чогось випити?

— Ага, принеси, будь ласка, пива, Фреде. І дай мені свою сигарету.

Вона простягла мені руку через плече, я дав їй сигарету й устав. Коли я вийшов, вона все ще лежала обличчям до стіни й курила.

У коридорі стояв гамір, і я почув, як унизу, в залі, повискували танцюристи. Я піймав себе на тому, що, спускаючись сходами, намагаюсь увійти в ритм танцю. Горіла тільки одна лампочка без абажура. Надворі було темно. За столиками в барі сиділо лише кілька чоловік, а за прилавком була вже якась інша жінка, на вигляд старша за господиню. Коли я підійшов ближче, вона зняла окуляри й поклала газету в калюжку пива. Увібравши в себе розлите пиво, газета побуріла. Жінка підморгнула мені.

— Чи не можете ви принести вечерю до нас у кімнату? — спитав я.— Ми в одинадцятій.

— У кімнату? — перепитала вона.

Я кивнув.

— Ми цього не робимо, сказала вона,— у нас не заведено подавати в кімнату. Це розбещеність їсти в кімнаті.

— Хіба? — сказав я.— Досі я цього не знав. Але моя дружина хвора.

— Хвора? — здивувалася вона.— Цього ще тільки нам не вистачало! Сподіваюсь, нічого страшного? Не заразне?

— Ні,— сказав я,— моїй дружині просто стало млосно.

Вона взяла газету з калюжі пива, труснула нею і спокійно поклала на батарею. Потім, знизавши плечима, повернулася до мене.

— То що ж вам дати? Гарячі страви будуть тільки через годину.

Вона взяла тарілку з підйомника, що був у неї за спиною, і підійшла до скляної вітрини з холодними стравами. Я пішов за нею, взяв дві відбивні, дві фрикадельки й попросив хліба.

— Хліба? — перепитала вона.— Навіщо вам хліб? Візьміть салат, картопляний салат!

— Ми воліли б хліб,— сказав я,— це, мабуть, краще для моєї жінки.

— З жінками, яким погано, не слід ходити по готелях, сказала вона, проте підійшла до підйомника й гукнула в шахту: — Хліба, кілька скибочок хліба!

Знизу відлунило глухо і грізно: «Хліба!»

Жінка обернулася.