Розділ «І не промовив жодного слова... Переклав Олекса Синиченко»

— Ти вже не хочеш танцювати?

— Ой, не хочу,— сказала вона,— так добре іноді полежати спокійно. А ти подзвонив би пані Редер та спитав, чи все гаразд. І мені хочеться щось попоїсти, Фреде. Але спочатку розкажи мені ще що-небудь. Може, поясниш, чому зі мною одружився?

— Заради сніданку,— сказав я,— я шукав когось, з ким міг би все життя разом снідати, і вибір мій,— здається, так про це говорять,— упав на тебе. Ти була чудовою партнеркою для сніданку. І мені ніколи не було нудно з тобою. Сподіваюся, що тобі зі мною теж.

— Ні,— сказала вона,— з тобою мені ніколи не було нудно.

— Але тепер, залишившись сама, ти плачеш ночами. Чи не краще було б, якби я вернувся навіть такий?

Вона подивилася на мене й промовчала. Я поцілував її руки, її шию, але вона відвернулася й мовчки дивилась на шпалери. Спів у барі припинився, але заграв оркестр, і ми почули, що внизу танцюють. Я закурив сигарету. Кете все ще дивилася на стіну й мовчала.

— Ти повинна зрозуміти,— сказав я тихо,— я ж не можу покинути тебе саму, якщо ти й справді вагітна. Та не знаю, чи вистачить у мене сили стати таким лагідним, як належить бути. Але я тебе кохаю, сподіваюсь, ти в цьому не сумніваєшся?

— В цьому я не сумніваюся,— сказала вона, не обернувшись,— справді не сумніваюсь.

Я хотів обняти її, взяти за плечі й повернути до себе, але раптом зрозумів, що цього не слід робити.

— Якщо з тобою знову станеться таке, як сьогодні,— сказав я,— ти не повинна бути сама.

— Мені страшно уявити, скільки прокльонів посиплеться на мою голову, коли в будинку довідаються, що я вагітна. Ти не уявляєш, як це жахливо — бути вагітною. Коли я ходила вагітна маленьким, Фреде, пам'ятаєш...

— Пам'ятаю,— сказав я,— це було жахливо: надворі літо, а я не мав ні пфеніга, щоб купити тобі бодай зельтерської води.

— Я збайдужіла до всього,— сказала вона,— мені страшенно подобалося бути справжньою нечупарою. Я плювати хотіла на всіх.

— Якось ти так і зробила.

— Авжеж,— сказала вона,— я плюнула пані Франке під ноги, коли вона спитала мене, на якому я місяці. Це так дратує, коли тебе питають, на якому ти місяці.

— Через те ми не одержали квартири.

— Ні, ми не одержали квартири тому, що ти п'єш.

— Ти справді так думаєш?

— Авжеж, Фреде. Вагітній багато що прощають. О, я була лихою замазурою, і мене неабияк тішило те, що я лиха замазура.

— Було б добре, якби ти повернулась до мене обличчям: я так рідко тебе бачу.