Розділ «Де ти був, Адаме? Переклала Галина Лозинська»

— Хвилинку,— сердито перебив каптенармус,— у мене тут важливіші справи.— Він тарабанив пальцями по столу, поки писар розкладав примірники наказу та виймав копірку. Вийшло дві копії по три сторінки й чотири аркуші копірки. Наказ складався неначе майже з самих прізвищ. Шнайдер згадав про дівчину. Мабуть, вона в інтенданта, зайшла по гроші. Він підійшов до вікна, щоб бачити ворота.

— Гляди, зостав нам сигарет,— сказав він Оттенові.

— Тихо! — гримнув каптенармус. Він передав Файнгальсові аркуші й наказав: — До головного на підпис.

Файнгальс зішпилив аркуші скріпкою і вийшов.

Каптенармус обернувся до Шміца і Шнайдера, але Шнайдер дивився у вікно; було вже під дванадцяту, на дорозі нікого; навпроти простягся великий вигін, де по середах бував базар. Брудні ятки самотньо стояли під яскравим сонцем. «Отже, все-таки середа»,— подумав він і подивився на каптенармуса, що тримав у руці копію наказу. Файнгальс уже повернувся і стояв коло дверей.

— ...лишаються тут,— сказав каптенармус.— У Файнгальса план розміщення. Цього разу все робитиметься як у бою. Звісно, формальність, Шнайдер, але ви візьміть там кого-небудь, заберіть у інфекційному зброю й роздайте. Інших уже повідомили.

— Зброю? — перепитав Шнайдер.— І це формальність?

Каптенармус знову почервонів. Шміц узяв з Файнгальсової коробки ще одну сигарету.

— Я хотів би переглянути список поранених. З першою партією поїде сам головний?

— Так,— підтвердив каптенармус.— Він і списки складав.

— Я хотів би їх подивитися,— сказав Шміц.

І знову каптенармус почервонів. Потім дістав список із, шухляди й віддав Шміцові. Той уважно перечитав його, шепочучи собі під ніс усі прізвища. Всі мовчки дивилися на лікаря, коли він читав список. З-за дверей, з коридора, долинав гамір. Усі аж здригнулися, коли Шміц раптом голосно сказав:

— Сто чортів, лейтенант Молль і капітан Бауер!

Він ляснув аркушем по столу й звів очі на каптенармуса.

— Кожен студент-медик знає, що через півтори години після складної операції на мозку пацієнт іще не транспортабельний! — Він знову взяв список зі столу й затарабанив пальцями по паперу.— Везти їх санітарною машиною — то вже краще зразу їм кулю в лоб.— Він глянув на Шнайдера, тоді на Файнгальса, на Шміца, на Оттена.— Напевне ж, учора вже знали, що ми сьогодні будемо драпати. Чом же не відклали операції?

— Наказ надійшов тільки сьогодні вранці, годину тому,— сказав каптенармус.

— Наказ! Наказ! — Шміц кинув список на стіл і звернувся до Шнайдера: — Ходімо!

Вже надворі Шміц сказав:

— Ви недочули, коли він зачитував. Останню партію цього разу доручили мені. Ми ще побалакаємо.— І швидко рушив до кабінету головного лікаря, а Шнайдер неквапно почовгав до себе.

Проходячи повз вікна, він щоразу визирав з кожного на подвір'я, щоб пересвідчитися, чи стоїть іще Сарчин візок біля воріт. Тепер на подвір'ї було повно вантажних і санітарних машин, а поміж них легкова машина головного лікаря. Там уже почали вантажитись, і Шнайдер завважив, що біля кухні вантажили й корзини з фруктами, а шофер головного ніс через подвір'я великого сірого, оббитого бляхою ящика. У коридорах ледь можна було протовпитись. Зайшовши до своєї кімнати, Шнайдер швидко ступнув до шафи, вилив у склянку рештки горілки й хлюпнув трохи зельтерської, а коли пив, то почув, що надворі завівся перший мотор. Він вийшов зі склянкою в руці до коридора й став біля вікна; він зразу пізнав, що перший мотор, який завівся, був мотор машини головного, добрий мотор; Шнайдер на цьому не знався, але він чув, що мотор добрий. Потім через подвір'я надійшов головний лікар, він не ніс ніякого багажу, а кашкет у нього на голові трохи зсунувся набік. На вигляд він був, як звичайно, тільки обличчя, завжди витончене, бліде з легким рум'янцем, тепер почервоніло, як буряк. Головний лікар був вродливий — високий, стрункий, чудовий вершник, він щоранку о шостій сідав на коня з батіжком у руці й рівномірним чвалом мчав у пусту, поступово даленіючи на тій рівнині, що була неначе самим обрієм. Але зараз його обличчя було червоне як буряк, а Шнайдер якось уже бачив головного таким червоним — тоді, коли Шміцові вдалась операція, на яку головний не наважився. Тепер Шміц ішов поруч головного, йшов цілком спокійно, а головний збуджено махав руками... Але в ту мить Шнайдер побачив дівчину, що йшла коридором, простуючи до нього. Її, видно, бентежило все, що відбувалося навкруги, і вона шукала когось непричетного до цієї метушні. Дівчина сказала щось по-угорському, що саме — він не зрозумів, тоді він кивнув їй на свої двері, запрошуючи зайти. Надворі першою від'їхала машина головного, а колона повільно рушила слідом...