Розділ одинадцятий

— Я тут. І я відчуваю те ж саме до тебе. Ти ж знаєш, правда?

Від хвилювання я заплющую очі.

Думаю, що ось зараз я перейду вулицю, зайду всередину і все тобі скажу.

Як же мені погано, любове моя.

Даніела встає з крісла, підходить до вікна. На ній довгий кремовий светр, надітий на штани для йоги. Її волосся зачесане вгору, в руках вона тримає кухоль, швидше за все, з чаєм із сусіднього магазину.

Вона притримує рукою округлий живіт, де зріє дитина.

Чарлі скоро стане старшим братом.

Я усміхаюся крізь сльози, мені цікаво, що він про це думає.

Це те, чого немає в мого Чарлі.

— Джейсоне, ти впевнений, що в тебе все добре?

— Абсолютно.

— Гаразд, послухай, мені треба вчасно віддати роботу клієнту, отож...

— Тобі треба йти.

— Так.

Я не хочу, щоб вона йшла. Мені хочеться слухати її голос.

— Джейсоне?

— Так?

— Я дуже тебе люблю.

— І я тебе люблю. Ти навіть не уявляєш, як.

— Побачимось увечері.