Ми сидимо в нашому обстріляному «Субурбані» на закинутій парковці.
Я їхав усю ніч.
Я розглядаю своє обличчя в дзеркалі. Ліве око фіолетове, сильно напухло, шкіра на лівій вилиці почорніла — під нею зібралася кров.
Доторкнутися неможливо.
Я повертаюся до Чарлі, потім дивлюся на Даніелу.
Вона перехиляється через центральну консоль і легенько проводить нігтями ззаду по моїй шиї, питає:
— У нас є якийсь інший вибір?
— Чарлі? Це також і твоє рішення.
— Я не хочу їхати.
— Я знаю.
— Але я думаю, що ми мусимо це зробити.
Раптом мені набігла найдивніша думка, промайнула, як легка літня хмарина.
Ми явно дійшли до межі. Все, що ми будували — наш дім, наша робота, наші друзі, наше спільне життя — все пішло прахом. У нас не лишилося нічого, крім нас самих, але цієї миті я почуваюся найщасливішим за все своє життя.
_____________Ранкове сонце пробивається крізь тріщини в даху, розкидаючи плями світла по темному, порожньому коридору.
— Крута місцинка, — зауважує Чарлі.
— А ти знаєш, куди йти? — питає Даніела.
— Де-де, а тут я можу провести нас до місця із зав’язаними очима.
Я веду нас цими обідраними, занехаяними проходами, мало не падаючи від утоми. Мене тримає кофеїн і страх. Я запхав іззаду за пояс пістолет, який я прихопив із тієї хатини, шкіряний мішечок Джейсона-2 затис під рукою. Раптом я згадую, що коли на світанку ми заїхали в південний район, то, звертаючи на захід від центру, я навіть не глянув на силует міста на обрії.
Було б непогано кинути на нього останній погляд.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темна матерія » автора Крауч Блейк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ п’ятнадцятий“ на сторінці 1. Приємного читання.