Розділ без назви (1)

— Я вже казав вам, Вінстоне, — мовив він, — що метафізика — це не найбільший ваш талант. Соліпсизм[29] — ось те слово, якого ви не можете пригадати. Але ви помиляєтеся. Це не соліпсизм. Або, якщо хочете, це — колективний соліпсизм. А це вже інша річ: фактично — протилежна. Так би мовити, відхилення, — додав він іншим тоном. — Реальна влада, влада, за яку ми повинні боротися удень і вночі, це влада не над речами, а над людьми. — Він зробив паузу й знову став схожий на шкільного вчителя, який опитує здібного учня. — Вінтоне, яким чином людина здійснює свою владу над іншою людиною?

Вінстон замислився:

— Примушуючи її страждати.

— Саме так. Примушуючи її страждати. Покірливості недостатньо. Якщо людина не страждає, то як ви можете бути певні, що вона підкоряється саме вашій волі, а не своїй власній? Влада виявляє себе, завдаючи людині болю і принижуючи її. Влада шматує людський розум на клапті і на власний розсуд знову складає його у нову конфігурацію. Тепер ви вже починаєте бачити, який світ ми творимо? Він зовсім протилежний тим недолугим гедоністичним утопіям, які собі уявляли давні реформатори. Світ страху, зрадництва і катувань, світ, де ти чавиш людей і де чавлять тебе, світ, який стане не менш, а ще БІЛЬШ нещадним — таким ми бачимо шлях його вдосконалення. Поступ у нашому світі означатиме поступ до ще більшого болю. Давні цивілізації заявляли, що вони засновані на любові й справедливості. Наша цивілізація заснована на ненависті. У нашому світі не буде інших емоцій, окрім страху, люті, тріумфу та самоприниження. Все інше ми зруйнуємо — геть усе. Ми вже почали руйнувати звичне мислення, що залишилося з дореволюційних часів. Ми розірвали зв’язки між дітьми і батьками, між людиною і людиною, між чоловіком і жінкою. Ніхто тепер не наважується довіряти дружині, дитині або другові. Але у майбутньому не буде ані дружин, ані друзів. У матерів забиратимуть дітей відразу після їхнього народження, як від курки забирають яйця. Сексуальний інстинкт буде викорінений. Розмноження стане формальністю, як оновлення річної картки на пайок. Ми скасуємо оргазм. Зараз наші неврологи над цим працюють. Ми усунемо вірність, існуватиме лише вірність Партії. Не існуватиме любові — любитимуть лише Старшого Брата. Не існуватиме сміху — існуватиме лише сміх тріумфу над розгромленим ворогом. Не існуватиме ні мистецтва, ні літератури, ні науки. Коли ми станемо всесильними, нам більше не потрібна буде наука. Не буде різниці між красою й потворністю. Не буде цікавості, життя не приноситиме задоволення. Ми знищимо всі задоволення. Але завжди — не забувайте про це, Вінстоне, — завжди існуватиме сп’яніння від влади, яке повсякчас зростатиме й постійно ставатиме ще ненаситнішим. Завжди, будь-якої миті, існуватиме сп’яніння від перемоги, радість чавити безпорадного ворога. Якщо ви хочете уявити собі майбутнє, уявіть підошву черевика, що чавить людське обличчя — чавить вічно.

Він зробив паузу, ніби чекаючи, що Вінстон заговорить. Але Вінстон лише відкинувся назад і повторив спробу ще сильніше втиснутися у лежак. Він нічого не міг сказати. Здавалося, у нього скам’яніло серце. О’Браєн провадив:

— І пам’ятайте, що це назавжди. Обличчя завжди буде під черевиком. Єретик, ворог суспільства завжди перебуватиме у цьому становищі, так щоб його можна було перемогти і принизити. Усе, що ви пережили, відколи ви в наших руках — усе це триватиме і ставатиме ще гіршим. Ніколи не припиняться шпигунство, зради, арешти, тортури, екзекуції, зникнення людей Це буде світ терору і водночас — світ тріумфу. Що могутнішою ставатиме Партія, то менш толерантною вона буде. Що слабшою буде опозиція, то нещаднішим ставатиме деспотизм. Ґолдштайн і його відступництво житимуть вічно. Щодня, щомиті вони зазнаватимуть поразки, втрачатимуть довіру, щодня з них глузуватимуть і плюватимуть на них — а проте вони залишатимуться живими. Вистава, яку я розігрував з вами сім років, відбуватиметься знову й знову, покоління за поколінням, щоразу ще витонченіше. У нас тут завжди буде відступник і буде місце милосердю, і він скиглитиме від болю, зламаний, зневажений і врешті-решт — щиро розкаяний, врятований від самого себе, він з власної волі плазуватиме у нас під ногами. Ось такий світ ми створюємо, Вінстоне. Світ, де за перемогою настає нова перемога, а за тріумфом — іще один тріумф: постійне подразнювання владного нерва. Я бачу, ви починаєте розуміти, яким буде цей світ. Але зрештою ви не просто його зрозумієте. Ви приймете його, привітаєте його, станете його частиною.

Вінстон отямився і спромігся заговорити:

— Ви не зможете! — заперечив він слабким голосом.

— Що ви маєте на увазі, Вінстоне?

— Ви не зможете створити світ, який ви щойно описали. Це марення. Він неможливий.

— Чому?

— Бо цивілізацію неможливо заснувати на страху, ненависті і жорстокості.

— Чому ні?

— Вона не буде життєздатною. Вона розпадеться. Вона самознищиться.

— Нісенітниця. Ви вважаєте, що ненависть виснажливіша, ніж любов. Чому ви так вирішили? А якщо й справді так, то яка різниця? Уявімо, що ми вирішили себе швидше виснажувати. Уявімо, що ми прискоримо темп людського життя, й люди вже у тридцяць років ставатимуть старими. Ну то й що? Невже ви досі не зрозуміли, що смерть індивіда — це не смерть. Партія — безсмертна.

Як зазвичай, його голос наповнив Вінстона почуттям безпорадності. Крім того, він боявся, що якщо і далі не погоджуватиметься з О’Браєном, той знову крутне важіль. А проте він не міг мовчати. Немічним голосом, не маючи контраргументів, позбавлений підтримки, окрім почуття невиразного жаху перед тим, що сказав О’Браєн, він знову пішов в атаку.

— Я не знаю, та мені й байдуже. Але ви зазнаєте поразки. Щось вас переможе. Вас переможе саме життя.

— Ми контролюємо життя, Вінстоне, у всіх його проявах. Ви уявляєте собі, буцімто існує так звана людська природа, і що ми своїми діями порушимо її закони, через що вона проти нас збунтується. Але людську природу створюємо ми. Люди нескінченно піддатливі. Чи, може, ви повернулися до своїх колишніх уявлень про те, що нас повалять повсталі пролетарі чи раби? Викиньте це з голови. Вони безпорадні, як тварини. Людство — це Партія. Всі інші перебувають поза межами людства — ними можна знехтувати.

— Мені байдуже, де вони перебувають. Але зрештою вони вас переможуть. Раніше чи пізніше вони зрозуміють, хто ви такі, й розірвуть вас на шмаття.

— У вас є якісь підтвердження того, що саме так і станеться? Може, існує якась причина?