Розділ «СЕРЕДА 28 ВЕРЕСНЯ»

— За пару тижнів або за місяць, — відказав Жак.

Вона знову засміялася і ковтнула вина. А потім кров зненацька кинулася їй ув обличчя.

— Що з тобою? — поспитався Жак. — Ти геть почервоніла.

— Дрібниці, — сказала вона, — забагато випила, от і все.

Я ніколи б не поцілувала його, якби знала, що він так хутко повернеться.

— Сідайте, сідайте!

Потяг поволі рушив. Чоловіки з реготом і галасом погнали до нього; вони купами повисли на підніжках. У вікні вигулькнуло обличчя слюсаря, по ньому котився піт, він обіруч учепився за край вікна.

— Ради Бога, — сказав він, — пособіть хутчій, а то впаду!

Матьє підтягнув його, він заліз у вікно і плигнув у коридор.

— Ху, — втираючи лоба, сказав він. — Я вже гадав, що обидві ноги там залишу.

З'явився і скрипаль.

— Що ж, усі зібралися.

— Зіграємо?

— А певно.

Вони увійшли до купе; Матьє дивився на них через шибку. Спочатку вони хильнули червоного вина, потім адвокат дістав свого носовичка, й вони постелили його на колінах.

— Здавай!

Слюсар пукнув.

— Гарно пурхнула! — сказав він, показуючи під стелею на уявну ракету.

— Ото мерзотник! — радісно сказав друкар.

«Що вони роблять тут? — подумав Матьє. — А що я тут роблю?» Їхні долі розвіялися, час знову почав текти навмання, без мети; потяг котився без мети, за звичкою; уздовж потяга пливла інертна дорога; тепер вона нікуди не провадила, це було всього лиш асфальтове шосе. Літаки зникли; війна щезла. Бліде небо, в якому займалося мирне надвечір'я, глухе село, картярі, сплюхи, розбита пляшка в коридорі, недопалки в калюжі вина, їдкий сморід сечі, всі ці незначущі залишки… «Мов після свята», — подумав Матьє, й серце його стиснулося.