Розділ «СЕРЕДА 28 ВЕРЕСНЯ»

— Ідіть-но сюди! — погукав друкар. — Ідіть сюди! Їх, либонь, десятків зо три. Я стільки бачив лише на авіяпараді у Віллякубле.

Слюсар і адвокат підвелися. Матьє вийшов за ними у коридор. Він побачив два десятки крихітних прозорих силуетів, креветок у воді неба. Здавалося, вони існують уривками: якщо вони не були на сонці, то зникали.

— А якщо це німаки?

— Не кажи дурниць. Гарно було б, ми ж як на долоні.

Тепер у коридорі було душ із двадцять, і всі вони позадирали голови.

— Не подобається воно мені, — сказав адвокат.

У всіх був стурбований вигляд. Один чолов'яга барабанив пальцями по шклу; ще один вистукував такт ногою. Ескадрилья крутонулася і зникла за потягом.

— Ху! — видихнув хтось.

— Зачекайте, — сказав друкар, — зачекайте-но! Вони вже націлилися, кажу, вам вони кружляють над потягом!

— Он вони! Он вони!

Високий вусатий хлоп'яга опустив шибу і вистромився надвір. Літаки знову з'явилися, один залишив за собою білу стягу.

— Це німаки, — випроставшись, сказав вусань.

— Пощастило.

Позаду Матьє схопився скрипаль: він почав торсати двох сплюхів.

— Що таке? — сонним голосом поспитався один, розтуливши почервонілі очі.

— Оголосили війну! — сказав скрипаль. — Зараз нас будуть бомбувати — над потягом німецькі літаки!

Лола нервово стиснула Борисове зап'ястя.

— Слухай, — сказала вона, — слухай!

Жак побілів, наче крейда.

— Слухай, — сказав він, — зараз скажуть!