Розділ «СЕРЕДА 28 ВЕРЕСНЯ»

— Не розумію, — бурмотів він, — не розумію…

Після двох чи трьох поштовхів потяг остаточно зупинився. Вокзальний службовець вискочив на лаву, під пахвою в нього був червоний прапорець; він заволав:

— Мир! Конференція в Мюнхені. Даладьє вирушає сьогодні ввечері.

Потяг мовчав, непорушний і недовірливий. А потім зненацька вибухнув:

— Ура! Слава Даладьє, слава миру!

Сукні з голубої й рожевої тканини пропали в морі брунатних і чорних піджаків; юрма захвилювалася й зашуміла, мов листя, скрізь мерехтіли сонячні блищики, кашкети і солом'яні капелюшки кружляли, кружляли, то був вальс, Жак танцював з Одетою вальс посеред вітальні, пані Бірненшатц притискала Еллу до грудей і стогнала:

— Я щаслива, Елло, доцю моя, щаслива!

Під вікном якийсь рум'яний парубок реготався мов навіжений, ось він кинувся до селянки й поцілував її в обидві щоки. Вона теж реготалася, геть розпатлана, солом'яний капелюшок сповз на потилицю, вона волала: «Ура!» між поцілунками. Жак поцілував Одету у вухо, він аж не тямився од радости.

— Мир! І, знаєш, вони не обмежаться врегулюванням судетського питання. Пакт чотирьох держав. От із цього й треба було починати.

Служниця прохилила двері.

— Пані, можна накривати на стіл?

— Накривайте, — сказав Жак, — накривайте! А потім принесіть із льоху пляшку шампанського і пляшку шамбертену.

Високий дідуган в темних окулярах виліз на лаву, в одній руці в нього була пляшка червоного вина, в другій шклянка.

— Шклянку винця, хлопці, шклянку винця за мир!

— Сюди, — заволав слюсар, — сюди! Слава миру!

— Ох, панотче, я вас поцілую!

Священик позадкував, але стара випередила його і як сказала, так і зробила, Ґрессьє занурив черпака в супницю: «Ох, діти мої, діти! Скінчився той жах». Зезета відчинила двері: «То що, це таки правда, пані Ізідоро?» — «Авжеж, доцю, правда, я чула, радіо так сказало, він повернеться, ваш Момо, казала ж я, що Господь не допустить до цього». Він танцював на місці, злякався, злякався, Гітлер злякався; я гадаю, це радше ми злякалися, та мені все одно, якщо вже ми не воюємо, та ні, та ні, мене попередили, о другій годині я все скупив, це двісті тисяч паперів, послухайте мене, друже мій, це ви-нят-ко-ва обставина, вперше війну, якої, здавалося б, не уникнути, відвернула воля чотирьох державців, вагомість їхнього рішення далеко випереджає поточний момент; тепер війна вже неможлива, Мюнхен є першим провісником миру. «Боже мій, Боже мій, я молилася, молилася, я казала: „Боже, візьми моє серце, візьми моє життя“, й ти почув мої молитви, Боже, ти найбільший, наймудріший, найніжніший», священик вивільнився: «А я ж вам казав, пані: Господь милостивий». А на чехів начхати, нехай самі викручуються. Зезета простувала вулицею. Зезета співала, всі птахи у моєму серці, в людей були добрі усміхнені обличчя, всі вони здоровкалися, зиркаючи одне на одного, навіть якщо й не були знайомі. Вони знали, вона знала, вони знали, що вона знала, у всіх була та сама думка, всі були щасливі, треба було тільки бути з усіма і робити як вони; гарний вечір, ця жінка, що проходить біля мене, я читаю в глибині її серця, а цей добрий дідуган читає в моєму, все відкрите для всіх, всі є одним цілим, вона заплакала, всі любили одне одного, всі були щасливі, всі були як усі, і Момо там, він, мабуть, усе ж таки задоволений, вона плакала, всі дивилися на неї, і від того їй аж у спину було гаряче і в грудях, всі ті погляди, що більше на неї дивилися, то дужче вона плакала, вона почувалася гордою і щедрою, як мати, котра годує груддю свою дитину.

— Ого, — сказав Жак, — гарно ти хильнула!

Одета раптом засміялася. Вона сказала:

— Гадаю, резервістів незабаром мобілізують.