Розділ «НЕДІЛЯ, 25 ВЕРЕСНЯ»

Матьє опустив руки.

— Генерал? Хутко ж у вас просуваються.

— Кадрів бракує, — не перестаючи усміхатися, відказав Ґомес. — Ви так засмагли, Матьє!

— Це засмага нероби, — збентежено сказав Матьє. — Її заробляєш на пляжі задарма.

Він шукав на Ґомесових руках, на його обличчі сліди випробувань, готовий був до будь-яких докорів сумління. Та Ґомес, жвавий і тонкий у своєму фланелевому костюмі, випнувши вузькі груди, не відразу розкривався: поки що він скидався просто на курортника.

— Куди підемо? — поспитався він.

— Пошукаємо тихий ресторанчик, — відказав Матьє. — Я мешкаю в брата з невісткою, та до них не запрошую: вони нецікаві.

— Мені хотілося б у таку місцину, де є жінки й музика, — сказав Ґомес. Він глянув на Матьє й цинічно додав: — Цілий тиждень я згаяв у родинному колі.

— Ага! — сказав Матьє. — Гаразд. Що ж, підемо в «Провансаль».

Черговий не суворо, з професійним виглядом дивився, як вони підходять. Він стояв, трохи згорбившись, поміж двома автоматичними касами для квитків; сонце багряними відблисками падало на його гвинтівку і каску. Гукнув він їх лише тоді, коли вони опинилися поруч із ним.

— А ви куди?

— В Есе-ле-Нансі, — відказав Моріс.

— Вийдіть з вокзалу, сядьте на трамвай о ліву руч і вийдете на кінцевій зупинці.

Вони вийшли. Це був понурий майдан, який зазвичай буває перед вокзалом, з кав'ярнями й готелями. В небі курівся дим.

— Треба було б трохи розім'яти ноги, — зітхнувши, сказав Дорньє.

Моріс підняв голову і, мружачись, усміхнувся.

— Трамвая й близько нема, — сказав Бебер.

Якась жінка приязно глянула на них.

— Він ще не прийшов! Куди вам їхати?

— В Есе-ле-Нансі.