Розділ «VIII»

Він підвівся, жвавий, дуже стрункий, і пішов назустріч Матьє.

— Здоров, старий, — гаряче сказав він. — Все гаразд?

Він здавався набагато молодшим од Матьє, хоча був старший. Матьє вважав, що він трохи вгодований, надто ж у стегнах. До того ж, він мусив носити корсет.

— Здоров, — з дружньою усмішкою відказав Матьє.

Він відчув себе винуватим, уже двадцять років почувався винуватим, коли думав про брата чи бачив його.

— Ну, — сказав Жак, — і яким же вітром тебе принесло?

Матьє понуро махнув рукою.

— Кепські справи? — поспитався Жак. — Та сядь он у фотель. Хочеш віскі?

— Один ковток, — відказав Матьє. Він сів, у горлі в нього стислося. Він подумав: «Вип'ю віскі та й ушиваюся, нічого не сказавши». Та було запізно, Жак пречудово розумів, про що ідеться: «Він просто подумає, що я не наважився попрохати грошей». Жак стояв біля столу, він узяв пляшку і налляв дві шклянки віскі.

— Це остатня пляшка, — сказав він, — та я не поповнюватиму запаси аж до осени. Хоча кажуть, ніби у спеку фіц-джин смакує добре, та віскі найкраще, ти як гадаєш?

Матьє не відповів, він понуро дивився на це свіже рожеве обличчя геть молодої людини, на цю біляву, коротко стрижену чуприну. Жак невинно всміхався, вся його персона випромінювала невинність, та погляд був твердий. «Він розігрує невинність, — люто подумав Матьє, — він дуже добре знає, навіщо я прийшов, зараз він шукає для себе підходящу ролю». Він грубо сказав:

— Ти пречудово знаєш, що я прийшов позичити в тебе грошенят.

Ну от, слово вже вилетіло. Тепер він уже не міг відступити; брат зачудовано підняв брови. «Не пощадить він мене», тоскно подумав Матьє.

— Та де там, у мене й на думці цього не було, — сказав Жак, — чому ти вважаєш, ніби я так подумав? Хочеш сказати, що це єдина мета твоїх візитів?

Він сів, так само стрункий, трохи напружений, і спритно заклав ногу за ногу, немов би компенсуючи напруженість тіла. На ньому був прегарний спортивний костюм із анґлійського сукна.

— Та ні на що я не натякаю, — відказав Матьє. Потім кліпнув очима і додав, міцно стискаючи шклянку:

— Просто мені потрібно чотири тисячі франків не пізніш, як на завтра.

«Зараз він скаже ні. Аби хутчій, то я відразу ж і вшиюся». Та Жак ніколи не квапився: він був адвокатом, і часу в нього вистачало.

— Чотири тисячі! — сказав він, із виглядом знавця хитаючи головою. — Подумати, подумати тільки!

Він простягнув ноги і з утіхою почав розглядати свої черевики.