Розділ «ІІІ»

Матьє полічив на пальцях.

— З Анею, Лопесом і Санті у вас уже четверо пансіонерів, — сказав він.

— Аня незабаром піде звідси, — винувато сказала Сара, — вона вже знайшла роботу.

— Це безумство, — озвався Брюне.

Матьє здригнувся і обернувся до нього. Обурення Брюне було важке і спокійне: він подивився на Сару зі своїм суто селянським виразом обличчя і повторив:

— Це безумство.

— Що? Що безумство?

— Ох! — вигукнула Сара, кладучи долоню на руку Матьє. — Прийдіте ж мені на поміч, любий Матьє!

— Та про що мова?

— Матьє це не цікавить, — сказав Сарі з невдоволеним виглядом Брюне.

Вона вже не слухала його.

— Він хоче, щоб я витурила мого міністра за двері, — жалібно сказала вона.

— За двері?

— Він каже, що я вчиняю злочин, залишаючи його тут.

— Сара перебільшує, — примирливо мовив Брюне.

Він обернувся до Матьє й неохоче пояснив:

— Річ у тому, що в нас є кепські відомості про цього чоловічка. Здається, півроку тому він тинявся коридорами німецького посольства. Не треба бути якимсь хитруном, щоб угадати, чим може орудувати там жидський еміґрант.

— У вас немає доказів! — вигукнула Сара.

— Авжеж, доказів у нас катма. Якби вони в нас були, то його давно вже тут не було б. Та навіть якщо є тільки сумніви, то Сара чинить нерозумно й небезпечно, надаючи йому притулок.

— Але чому? Чому? — пристрасно вигукнула Сара.