Розділ «XVIII»

— Оце все, все інше.

Він був зачарований Даніелем. Він думав: «То це і є свобода? Даніель зробив рішучий крок; тепер він уже не може повернути назад: мабуть, йому дивно почувати за собою безпричинний вчинок, якого він і сам майже не розуміє і який переверне догори коренем усе його життя. А я все роблю ні задля чого; можна подумати, що в мене вкрадуть результати моїх учинків; усе відбувається так, наче я завжди зможу почати все спочатку. Не знаю, що я віддав би, аби лиш зробити непоправний крок».

Уголос він сказав:

— Позавчора увечері я бачив чоловіка, що хотів було вступити до еспанського ополчення.

— Та й що?

— А що, духу не вистарчило: тепер він пропав.

— Навіщо ти кажеш це мені?

— Хтозна. Просто так.

— Ти хочеш поїхати в Еспанію?

— Авжеж. Тільки не дуже.

Даніель покинув цигарку і сказав:

— Хотілося б мені постаріти на півроку.

— А мені не хотілося б, — сказав Матьє. — За півроку я буду таким же, як і зараз.

— Принаймні з тими ж докорами сумління, — сказав Даніель.

Він підвівся.

— Ходім вип'ємо ще в «Клариссі», я пригощаю.

— Ні, — сказав Матьє. — Сьогодні ввечері я не хочу напиватися. Якщо я нап'юся, то не знаю, що зроблю.

— Та нічого особливого, — сказав Даніель. — То що, не йдеш?

— Ні. Не хочеш іще посидіти з хвилю?

— Мені треба випити, — сказав Даніель. — Прощавай.