Розділ «XVIII»

— То навіщо ти мені це сказав?

— Мені… мені хотілося поглянути, яке враження це справить на такого чолов'ягу, як ти, — відкашлявшись, сказав Даніель. — Крім того, тепер є хтось такий, що знає, і, може, мені… мені й самому пощастить повірити у це.

Він позеленів і насилу вимовляв слова, та все ж посміхався. Матьє не зміг витерпіти цієї посмішки й одвернувся.

Даніель усміхнувся.

— Це дивує тебе? Це суперечить твоїм уявленням про гомосексуалістів?

Матьє хутко підняв голову.

— Не пишайся переді мною, — сказав він. — На це важко дивитися. Не варто пишатися переді мною. Може, ти й огидний сам для себе, та не більше, ніж я для себе огидний, ми варті одне одного. Втім, — подумавши, сказав він, — саме тому ти й розповідаєш мені про все це. Це ж не так важко — сповідуватися покидькові; а все ж таки результат від сповіді є.

— Ох ти ж хитрун! — сказав Даніель вульґарним тоном, якого Матьє від нього ніколи не чув.

Вони замовкли. Даніель дивися просто перед собою, погляд його був заціпенілий і непорушний, мов у дідугана. Матьє відчув, як ньому болісно поворухнулося сумління.

— Але якщо ти такий, то навіщо ж одружуєшся з Марсель?

— Це сюди не стосується.

— Я… я не можу тобі дозволити одружитися з нею.

Даніель випростався, його неживе блідаве обличчя вкрилося темно-червоними плямами.

— Справді, не можеш? — пихато запитав він. — А як ти можеш мені не дати цього зробить?

Матьє мовчки підвівся. Телефон був на письмовому столі. Матьє набрав номер Марсель. Даніель насмішкувато дивився на нього. Запала довга мовчанка.

— Гало! — почувся у слухавці голос Марсель.

Матьє здригнувся.

— Гало! — сказав він. — Це Матьє. Я… послухай ми були дурнями. Я хочу… гало! Марсель? Ти мене слухаєш? Марсель! — не тямлячи себе, вигукнув він. — Гало!

Відповіді не було. Він утратив голову і крикнув у слухавку:

— Марсель, я хочу одружитися з тобою!