Розділ «XVIII»

— Гаразд, не гнівайся, — сказав Даніель.

І неуважно повторив:

— Не гнівайся. Не гнівайся.

Він усе не наважувався піти.

— То ти, — сказав Матьє, — прийшов глянути, яке обличчя в мене буде, коли я почую всю цю історію?

— Трохи й задля цього, — сказав Даніель. — Як по правді, то й задля цього теж. У тебе був завжди такий… статечний вигляд: це дратувало мене.

— Що ж, тепер ти побачив, — сказав Матьє. — Не такий уже я і статечний.

— Справдні, не такий.

Даніель ступнув кілька кроків до дверей і раптом повернувся до Матьє; де й подівся його іронічний вигляд, та від цього виглядав він ще гірше.

— Матьє, я гомосексуаліст, — сказав він.

— Як? — перепитав Матьє.

Даніель відступив назад і зачудовано глянув на нього, в очах його палала лють.

— Це викликає в тебе огиду, правда ж?

— Ти гомосексуаліст? — поволі повторив Матьє. — Ні, це не викликає в мене огиди; а чому б воно мало викликати її в мене?

— Прошу тебе, — сказав Даніель, — ти не повинен вдавати переді мною людину широких поглядів…

Матьє не відповів. Він дивився на Даніеля й думав: «Він гомосексуаліст». Особливого подиву й не було.

— Ти нічого не кажеш, — хрипко провадив Даніель. — Маєш слушність. У тебе правильна реакція, в цьому я й не сумнівався, таку реакцію повинна мати кожна здорова людина, та ти міг би залишити її при собі.

Даніель завмер, притиснувши руки до тіла, вигляд у нього був убогий. «І чому це йому захотілося роздирати свої виразки саме переді мною?» — безжалісно подумав Матьє. Він розумів, що повинен щось сказати у відповідь; та його повністю охопила глибока, мертвотна байдужість. Урешті, в ту мить все йому здавалося таким природним, таким нормальним: він був мерзотником, Даніель гомосексуалістом, все воно вкладалося у звичні рамки. Нарешті він озвався:

— Ти можеш бути ким завгодно, мені це анідесь.

— Авжеж, — із погордою посміхнувся Даніель. — Авжеж, тобі воно анідесь. У тебе досить проблем зі своєю власною совістю.