Розділ «XVIII»

Матьє налляв йому і собі, й вони випили.

— Ну, — сказав Даніель, — і що ж ти збираєшся робити?

— Нічого. Більш нічого.

— А це дівча, Серґіна?

— Ні.

— Ось ти й вільний.

— Овва!

— Що ж, бувай, — підводячись, сказав Даніель. — Я прийшов оддати гроші й трохи заспокоїти тебе: Марсель немає чого боятися, вона мені довіряє. Вся ця історія була для неї жахливим потрясінням, та не можна сказати, що вона по-справжньому нещасна.

— Ти одружишся з нею! — повторив Матьє. — Вона ненавидить мене, — трохи тихіше додав він.

— Постав себе на її місце, — суворо сказав Даніель.

— Знаю. Поставив. Вона казала тобі про мене?

— Зовсім небагато.

— Знаєш, — сказав Матьє, — мені дивно, що ти одружуєшся з нею.

— Шкодуєш?

— Ні, як на мене, то це справжнісіньке лихо.

— Дякую.

— Лихо для вас обох. Не знаю, чому.

— Не турбуйся, все буде гаразд. Якщо народиться хлопчик, то назвемо його Матьє.

Матьє зірвався на ноги, стиснувши кулаки.

— Замовкни! — скрикнув він.