Розділ «XVII»

Вона полляла спиртом маленьку губку і почала промивати рану. Він відчував на своєму стегні тепло так добре знайомого тіла.

— Лизни!

Марсель простягла йому стьожку пластиря. Він висолопив язик і слухняно лизнув рожеву тканину. Марсель наклала пластир на рану, взяла стару пов'язку і якусь мить тримала її кінчиками пальців, розглядаючи її з веселою відразою.

— А що мені робити з цією гидотою? Викину я її в сміття, коли ти підеш.

Вона хутко перев'язала йому руку чистим бинтом.

— То це Борис почав тебе дражнити? І ти розчикрижив собі руку? Старий дітвак, їй-богу! А він теж таке зробив?

— Та ні, звичайно, — відказав Матьє.

Марсель зареготалася.

— Він обвів тебе круг пальця!

Вона затиснула в зубах шпильку і почала обіруч роздирати бинт. Із шпилькою в зубах вона сказала:

— А Івіш теж там була?

— Коли я порізався?

— Еге ж.

— Ні. Вона танцювала з Лолою.

Марсель заколола пов'язку шпилькою. На сталевій головці залишилося трохи помади.

— Ну, ось! Готово. Ви гарно повеселилися?

— Так собі.

— В «Суматрі» добре? Знаєш, що я хочу? Щоб ти колись мене туди повів.

— Але ж це стомить тебе, — невдоволено сказав Матьє.

— Та бодай раз… Влаштуємо собі справжнє свято, ми ж давно вже нікуди не ходили разом.