Розділ «XV»

— Гаразд, — за хвилю сказала вона, — побіжу. Обов'язково зателефонуйте мені завтра вранці, я хочу знати, що ви вирішили.

— Домовилися, — сказав Матьє, — бувайте, Саро.

— До побачення, крихітко Івіш! — вже на порозі гукнула Сара.

— До побачення, пані, — відказала Івіш.

Коли Сара пішла, Матьє почав знову ходити по кімнаті. Йому було зимно.

— Ця жінка, — засміявся він, — справжнісінький буревій. Вона вдирається наче вихор, все валяє додолу і відразу ж зникає.

Івіш і слова не сказала. Матьє знав, що вона не відповість. Він сів біля неї і, дивлячись убік, сказав:

— Івіш, я беру шлюб із Марсель.

У відповідь знову було мовчання. Матьє глянув на важкі зелені штори, що висіли на вікнах. Його охопила страшенна втома.

Понуривши голову, він пояснив:

— Позавчора вона звістила мені, що зайшла у тяж.

Кожне слово було для нього, мов камінь: він не зважувався обернутися до Івіш, та знав, що вона дивиться на нього.

— Не розумію, навіщо ви розповідаєте мені про це, — крижаним голосом озвалася вона. — Це ваші проблеми.

Матьє стенув плечима.

— Ви ж знаєте, що вона була…

— …вашою коханкою? — з погордою запитала Івіш. — Знаєте, я не дуже цікавлюся такими речами.

Вона завагалася, потім неуважно мовила:

— Не розумію, чому в вас такий засмучений вигляд. Якщо ви одружуєтеся з нею, то, певна ж річ, зі своєї власної волі. Якщо ж ні, то, судячи з вашої балачки, засобів не бракує…

— У мене немає грошей, — сказав Матьє. — Я скрізь шукав…

— То ви для цього попросили Бориса позичити в Лоли п'ять тисяч франків?