Розділ «XIII»

Він поважав смаки своєї сестри, навіть якщо й не поділяв їх. Втім, запорукою цьому був і Матьє, якось він сказав йому: «У вашої сестри кепський смак, та це ліпше, ніж найпевніший смак: в неї орґанічно кепський смак». Якщо ж так, то й балакати немає про що. Що ж до самого Бориса, то він чутливий був радше до класичної краси.

— Ходімо бульваром Араґо? — запропонував Борис.

— А де він?

— Оце.

— Ходімо, — погодилася Івіш, — він так і сяє.

Ішли вони мовчки. Борис помітив, що сестра спохмурніла і починає нервувати, вона плентала, навмисне тягнучи ноги. «Зараз почнеться аґонія», з покірним страхом подумалося йому. Аґонія в неї починалася щоразу, як вона чекала результатів іспиту. Він підняв очі й угледів чотирьох робітників, що простували їм назустріч і, посміхаючись, дивилися на них. Борис був звичний до цих висмішок, він дивився на робітників із симпатією. Івіш понурила голову і вдала, ніби не бачить їх. Порівнявшись із ними, ті хлопці розділилися: двоє йшли ліворуч від Бориса, ще двоє — праворуч від Івіш.

— Може, полапаємо? — запропонував один.

— Пика в тебе не та! — ввічливо сказав Борис.

Івіш підскочила і пронизливо завищала, та відразу ж замовкла, затуливши долонею рота.

— Я поводжу себе, мов та кухарка, — сказала вона, зашарівшись од збентеження. Молоді робітники були вже далеко.

— Що скоїлося? — здивовано поспитав Борис.

— Він полапав мене, — з відразою зізналася Івіш. — Покидьок мерзенний. — І суворо додала: — Та все одно я не повинна була кричати.

— Хто саме? — насторожився Борис.

— Заспокойся, прошу тебе. Їх четверо. Та я й без того була смішна.

— Річ не в тому, що він тебе полапав, — пояснив Борис. — Я не можу терпіти, якщо з тобою так поводяться, коли я поруч. Коли ти йдеш із Матьє, тебе ніхто не лапає. Невже в мене такий вигляд?

— От-от, дурнику мій, — сумовито відказала Івіш. — Я теж не захист для тебе. Вигляд у нас із тобою не надто поважний.

Це була правда. Борис часто дивувався з цього: коли він дивився в дзеркало, то здавався собі досить грізним.

— Так, вигляд у нас не надто поважний, — повторив він.

Вони притислися одне до одного й відчули себе сиротами.

— Що це? — поспиталася за хвилю Івіш.