— А що воно таке?
— Рисова горілка.
— Треба буде їх придбати. Я зроблю з них чашечки для чаю.
— Та замалі вони.
— А я буду наливати кілька разів підряд.
— Або всі шість відразу.
— От-от! — захоплено сказала Івіш. — Переді мною буде шість маленьких чашечок, і я питиму то з одної, то з другої.
Вона трохи відступила назад і гаряче промовила крізь зуби:
— Ох, я всю цю крамничку закупила б!
Борис не схвалював смак своєї сестри, її замилування отакими дрібничками. Й усе-таки він хотів було зайти до крамнички, та Івіш перепинила його.
— Не сьогодні. Гайда.
Вони рушили узвозом Данфер-Рошро, й Івіш сказала:
— Щоб мати повну — повнісіньку! — кімнату отаких цяцьок, я ладна продатись якому-небудь дідуганові.
— В тебе не вийде, — суворо сказав Борис. — Це справжнє ремесло. Цьому треба вчитися.
Йшли вони поволеньки, й це були справжні хвилини щастя; Івіш таки напевне забула про іспит, вигляд у неї був веселий. У такі моменти Борисові здавалося, ніби вони становлять одне ціле. В голубому небі пропливали кучеряві білі хмарини: листя на деревах було важке після дощу, і, мов на майдані посеред села, пахло димом.
— Люблю отаку днину, — сказала Івіш, угризаючись у друге яблуко. — Трохи вогко, та не липко. Й увіччю не щемить. Відчуття таке, наче можеш пройти двадцять кілометрів.
Борис крадькома поглянув довкруги, чи є тут забігайлівки. Коли Івіш починала казати про двадцятикілометрову мандрівку, то не було ще такого випадку, щоб їй відразу ж не захотілося сісти за стіл.
Вона зиркнула на бельфорського лева і захоплено вигукнула:
— Цей лев мені подобається! Він схожий на чаклуна.
— Гм! — буркнув Борис.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шляхи свободи. Зрілий вік» автора Жан-Поль Сартр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XIII“ на сторінці 6. Приємного читання.