Розділ «ГНАТ РОМАШИН, інспектор-офіціал відділу безпеки УАРС»

— Осягаю премудрості ТФ-теорії, - мовив нарешті Сосновський і провинно глянув на мене. — Але дуже багато незрозумілих формул.

Я засміявся. Після вступу до УАРС Вітольд явно соромився мене. Очевидно, не хотів виглядати в моїх очах дилетантом цілковитим і старався з усіх сил.

— Формул у теорії таймфагу справді багато, але ми постараємось обійтися без них. Спочатку злітаємо на острів, де сталася подія…

— Я уже був там.

— Був? — здивувався я. — Робиш успіхи, стажисте. Коли ж ти встиг?

— Вранці, зразу після одержання завдання.

— І що ти там бачив?

Сосновський узявся за нижню губу, — цю звичку я знав за ним з дитинства, та, угледівши, що я спостерігаю, поквапно прибрав руку.

— Згори це місце нагадує карровий ландшафт: на свіжому лавовому полі пляма кілометрів зо три в поперечнику, зеленуватого кольору. А зблизька… застигла лава схожа на напіврозталий шматочок цукру — пориста і крихка.

— Зрозуміло. Але ж новини які?

— Я погомонів з одним тубільцем, — цілком інтелігентний хлопець, студент геофаку, — то він сказав, що жоден ТФ-космоліт з острова не стартував, зате ні з того, ні з сього тут проснувся старезний вулкан, лава потекла північним схилом, а потім ураз виверження припинилося, мовби вулкан вимкнули. І що цікаво, лава застигла буквально на очах, ніби її охолоджували рідким киснем. А пляма з’явилася на ній саме тоді, коли лава тверділа.

— Звідки він знає такі подробиці?

— Я ж казав — він студент геофакультету Ісландського університету, проходить практику, вивчає особливості будови вулканів, а на Сан-Мігель його послали керівники практики.

— Цікава інформація, — я зміряв Вітольда поглядом: він стояв переді мною, виструнчившись. — Та ти сідай, я ще не начальник відділу, зі мною можна розмовляти сидячи. Плани у нас трохи змінюються, острів зачекає. Я також розкопав у архівах цікаву інформацію щодо нашого другого об’єкта — Ховенвіпу. Виявляється, в тих краях колись діяла засекречена лабораторія — “Суперхомо”. Тобі ця назва ні про що не говорить?

Сосновський мотнув головою.

— Мені також. Розберемося. Я прогляну матеріали “Аїд”, а ти покопайся в особовій справі Зо Лі, того хлопця з групи Шерстова, що зостався живий. Обережненько з’ясуй, де він тепер. Поговори з ним, довідайся, що він пам’ятає, можливо, подробиці якісь… Коротше, все, що зможеш. Завдання зрозуміле?

— Так точно, — відкарбував Сосновський, починаючи, певно, відчувати себе детективом. — Дозвольте виконувати?

— Ну-ну, не захоплюйся, — посуворішав я. — Ця людина постраждала, хвилювати її не можна.

Вітольд зник.

Цієї миті віом, схований у ніші над диваном, відтворив кабінет Лапарри і його самого біля столу.