Собор був оточений співробітниками лінійного відділу охорони правопорядку області, машинами спецслужб та наукових інститутів. Новина вже облетіла Торжок, і цікавих вистачало, до того ж прибували люди з сусідніх міст і селищ.
Ми пройшли крізь оточення, скориставшись посвідченнями спецсектора, і біля величезних, оббитих залізними смугами дубових дверей собору зустріли Лілова.
— Бажаєте подивитися? — похмуро спитав він на ходу. — Ну, дивіться, дивіться.
За ним два хлопці у синіх комбінезонах пронесли відеорейдери, третій змотував енергокабель.
Я з мимовільним трепетом переступив поріг і через п’ять кроків зупинився: далі ходу не було. Замість трансепта — залу з мармуровою підлогою, стінами, розписаними ликами святих і увішаними іконами, склепінчастою стелею і вітражами, хорами й органом з аналоєм, за кілька метрів од входу стелилася гладенька чорна поверхня, з якої виростали ледь освітлені колони, надзвичайно схожі на худі людські руки, які починалися біля підлоги від ліктя і були стиснуті вгорі в кулаки. Стеля цього залу була куполоподібною, чорною, з мереживом із світляних звивистих ліній, схожих на кореневу систему дерева; узор поступово змінювався, жив. Якщо судити за кількістю і висотою колон, то всередині собор повинен був мати значно більший об’єм, ніж зовні.
У лункому просторі цього неймовірного залу чулися голоси, кроки, подзенькування, тихе гудіння — люди, оговтавшись од потрясіння, почали методично обстежувати феномен, і ці звичайні звуки повернули мене до дійсності.
В Аристарха було мертвотно-бліде у фосфорному світлі колон обличчя:
— Майже те ж саме і в інших приміщеннях, можеш подивитися.
Я вірив і так. І не вірив одночасно! Вийшовши із “собору”, окинув поглядом його стіни — російська готика, красиво і велично, доцільно… Великий космос! Невже Демон “проснувся” від мільярдорічного сну, ввімкнув програму творення і повернувся, щоб хоч якось компенсувати скоєне?! Неймовірно! Чому ж він не відтворив первозданний вигляд споруд повністю? “Забув”, які вони були? Малоймовірно… Але якщо не він, то хто?..
— Залишайся тут, — наказав я Аристарху, — тримай мене в курсі подій. Утім, це недоцільно, залиш когось із наших, ти мені будеш потрібен. До речі, побачиш Сурова чи Басилашвілі, передай, що я чекаю на них в Управлінні.
Я сів у швидколіт і з кілометрової висоти ще раз помилувався на відтворене невідомим “благодійником” обличчя Торжка. В порожній голові ворушилася громіздка і важка думка: хто?
В Управління я прибув о восьмій ранку. Лапарру знову запроторили в клініку центру, і відділом керував Первицький.
— Де ти пропадаєш? — зустрів мене запитанням, коли я ввалився до кабінету Лапарри. — Тебе шукає завідуюча великим ТФ-телескопом у Двінгелоо. — Первицький вивчав мене голубими очима провидця. Телепат рудий. Втім, психолог він хороший, інакше який би був з нього заступник начальника відділу?
— Навіщо я їй знадобився?
— Учора ввечері після подій у Торжку Лапарра просив астрономічний центр дати на якийсь час один з великих ТФ-телескопів для просвічування атмосфери над Землею та пеленгації незвичайних ТФ-сигналів, що заважають роботі СПАС-центру. Замовлення було на твоє ім’я, ось завідуюча і дзвонила, щоб одержати завдання.
— Сподіваюся, ти з нею справився сам?
— Не міг же я змусити таку жінку чекати. Твою думку щодо енерговитоку ми перевірили, займався сам Стево. Взагалі ти маєш рацію, у всіх відвіданих районах Землі на енерговузлах спостерігався витік енергії у повітряних лініях. Тож я дав розпорядження по всіх енергосистемах повідомляти про найменший витік на лініях передач негайно.
— Ти знаєш, звідки я зараз прибув?
— Здогадуюся, — Первицький залишався незворушний. — З Торжка. Не дивуйся, я не телепат, дзвонив Аристарх. Звичайно, цікаво було б поглянути на всі ці церкви та монастирі зсередини, але у нас своє дуже приватне і дуже важливе завдання — впіймати Демона, зупинити його руйнівний шлях. Чи не так?
Слова Анатолія дещо пригасили мої емоції, він мав рацію: слідами Демона займуться ті люди, для яких це робота, для нас же найголовніше — спіймати і знешкодити Демона. А потім уже всі здивуються: ах, як незвичайно! ах, як цікаво!.. Щоправда, зовсім не дивуватися було б просто не в моїх силах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Непрохані гості » автора Василь Головачов на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГНАТ РОМАШИН“ на сторінці 3. Приємного читання.