— Наземний сектор?
— Наземний. Гарно звучить? Земний, наземний, земля…
* * *Пилип Ромашин, директор Управління аварійно-рятувальної служби, саме закінчував вранішню відеоселекторну нараду і появу сторонньої людии в переповненому кабінеті спершу просто не помітив. Потім збагнув, що його не слухають. Перемовляються, поглядають у бік дверей. Він і собі кинув позирк туди. На порозі стояв і усміхався… Гнат.
Певно, директор машинально торкнувся сенсора відбою зв’язку, бо кабінет миттю спорожнів і лиш усміхнений Гнат зостався біля дверей. Пилип підвівся, сліпо шарячи руками по столі-пульті, ступив назустріч, але син не дав йому підійти, підбіг і притиснувся обличчям до нього — так, як це робив колись, у дитинстві. А. за хвилю тихо сказав:
— Прости, що не попередив, батьку.
Пилип злегка відсторонив його від себе, дивився, впізнавав і не впізнавав. Не було в сина раніше такого обличчя: твердого, з вогником якоїсь владної волі в очах.
— Мамі поки що не кажи, — попередив Гнат, теж розглядаючи батька.
Відчував, як з глибини серця зринає, наростає хвиля співчуття до нього, посивілого, в зморшках.
— А де вона зараз? — спитав по паузі.
Батько враз спохопився, глянув на годинник і тицьнув пальцем у сенсор інтеркому відділів.
— Прошу вибачити за відбій зв’язку. Нарада переноситься на десяту нуль-нуль, відділи працюють за своїми планами.
Вимкнув інтерном і глянув на Гната.
— Мама на роботі, можеш їй подзвонити. Вона буде рада.
Гнат заперечливо похитав головою, примружився-також щось нове у його міміці.
— Відеозустріч — не зустріч.
— Це для неї буде такий сюрпризі — Пилип заметушився, став вводити кіб-секретареві програму дня. — Даруй, робочий час директора УАРС, на жаль, розписаний до хвилини і не розрахований на повернення сина після трирічної відсутності.
— Розумію. То я піду? Ти не уявляєш, як я знудьгувався за вами з мамою. Коли тебе ждати?
— Годині о п’ятій, якщо не викличуть у Раду.
Гнат узяв з підлоги свою грубезну сумку, махнув рукою і вийшов. Крізь стіну кабінету, що стала прозорою, — автомат виконав німий наказ директора, — було видно, як він крокує коридором, високий, гнучкий, сильний — стиснута пружина…
Пилип пройшовся кабінетом, заклавши руки за спину, зупинився біля столу, по чорному склі якого повзли рядки оперативних повідомлень, що їх відбирав для нього кіб-секретар. Змигували вогники викликів, проносилися у віконцях стріли бланк-команд.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Непрохані гості » автора Василь Головачов на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРОЛОГ“ на сторінці 2. Приємного читання.