Розділ «ВІТОЛЬД СОСНОВСЬКИЙ»

Я розповів усе, що було, і опустив голову, очікуючи докорів. Але Гнат не сказав більше ні слова, він просто вимкнув зв’язок! Щоправда, не надовго, хвилини на дві, я навіть не встиг вимкнути віом зі свого боку, але що я передумав за ці хвилини!.. Навіть подумав, а чи не подати рапорт про увільнення з УАРС? Все одно від мене ніякого толку…

— Вибач, але треба було зв’язатися з центром. — Гнат знову з’явився переді мною, але вже зодягненим: коли тільки він устиг! — Сюрприз нам Зо Лі підніс хороший. Одне погано, потрібно було тобі подзвонити раніше. Не думаю, щоб він повторив цей прийом, усе ж наступного разу спочатку перевір зв’язок, перш ніж ітимеш на зустріч з кимось. То ти кажеш, що він не викрадав документів. А хто викрав?

— Він не сказав. Не знає, мабуть, бо сам був дуже здивований.

— Гаразд, варяже, не вішай носа, це тобі урок. Я дав тривогу комунікаторам, місто вони закриють, хоч і не вірю, що Зо Лі чекатиме, доки ми примчимо за ним. М-да, а це часом не причулося тобі? Як він назвав Демона?

— Джином.

— Джин… дивно і незрозуміло… Ну, відпочивай, завтра розкажеш докладніше.

Гнат поглянув мені в спину, і я озирнувся. У вітальню увійшла Деніз і зупинилася, втупившись у Гната. Мовчання затягнулося. Я запізніло спохопився, скаржачись, що дуже хочу спати, і навшпиньках вибрався з кімнати. Нехай самі розбираються у своїх взаєминах, якщо вони є, ці взаємини…