Розділ «ГНАТ РОМАШИН»

Я кивнув, згадуючи свої відчуття на Сааремському пляжі. Лапарра мав рацію, “почерк” аварії на заводі повністю збігався з “почерком” катастрофи на орбітальному ліфті. Відчуття холоду, таємниче зникнення енергозапасу заводу і витік енергії на ліфті… А ось “скляної” смуги біля ліфта я не запримітив, треба буде послати туди стажиста, нехай пошукає, раптом смуга виявиться характерною рисою обох подій…

— А роботи ваші? Працювали без вас?

— У тому-то й річ, що ні. Приходжу на місце, а комплекс стоїть, автомат захисту хтось “вирубав”, значить. Хвилевід антени згорів зовсім. Досі сушу голову — з якої причини? Так і довелося відновлювати живлення.

Я дістав кнопку вітейра Зо Лі, стиснув пальцями, і поміж нас виникла об’ємна постать чистильника.

— Цього чоловіка бачили біля заводу?

Волкобоєв придивився, кивнув.

— Його, тільки зодягнений він був по-іншому. А що? Він таки винен?

— Скоріше він, як і ви, опинився там випадково. Але цікаво було б погомоніти з ним, розпитати його.

Попрощавшись із Волкобоєвим, я вирушив за другою адресою, хоча було вже досить пізно. Розмова із Сергієм Поздняковим не зайняла багато часу. Він підтвердив усе те, про що говорив інженер, хіба що суб’єктивні його відчуття були трохи іншими: до відчуття “морозу” долучилося бажання закричати. Крім того, він, повагавшись, сказав, що бачив над рікою дивні картини: не то вогненні язики, не то страхітливих світляних птахів. Один з “птахів” знизився у нього на очах біля заводу і, торкнувшись землі крилом, зоставив слід — голубу склоподібну смугу.

Я недовірливо скривився, і Поздняков квапливо додав:

— Не хотів казати, але галюцинаціями не страждаю. Тож хоч вірте, хоч ні…

Уже о дванадцятій ночі мене по зв’язку розшукав Лапарра.

Я повертався додому пішки, в парку було досить темно, і силует начальника відділу ледве виднівся над віконцем відеобраслета.

— Як успіхи? Я зупинився під одиноким світломіхуром.

— Ти не помилився: випадок ідентичний з катастрофою на Сааремському ліфті. Однак по двох точках не можна побудувати графік закономірності якогось явища.

— Чому ти вирішив, що є лише дві точки?

— Ах, то їх більше? — із сарказмом здивувавсь я. — Пробачте, шефе, мене про це ніхто не повідомив.

Обличчя Лапарри лишилося таким само похмуро-спокійним, як і завжди, але мені чомусь стало незатишно.

— Свого часу одержиш вичерпну інформацію, — сказав Ян. — Які особливості ти відзначив на місці?

— Спільним у свідків було відчуття інтенсивного похолодання. Та ще, мабуть, поведінка Зо Лі.