Цей завод не плавав у повітрі — лежав на “животі”, придавивши всією своєю масою молодий підлісок на березі ріки Великої, і являв собою сумне видовище, щось на зразок загиблого від страху металевого багатонога. Я гадав, що нікого тут не зустріну, адже з часу аварії минуло уже години три, однак помилився. Біля заводу стояли три швидкольоти: два — такі ж смугасті, як і той, що доставив мене, третій — червоно-синій швидколіт лінійного відділення УАРС Псковської області.
Чоловік сім у костюмах рятувальників порпалися біля зім’ятого ударом об землю кожуха заводу завтовшки з шість метрів, ще четверо щось з’ясовували між собою. Один із співрозмовників, широкий, міцно збитий, з великим м’ясистим обличчям, запитально глянув на мене з-під важких повік. Я привітався і назвався.
— Младен Лілов, — відповів він. Це був начальник експертної комісії.
— Що привело вас сюди? — Лілов узяв мене під лікоть і відвів убік. — Не вас особисто — ваш відділ?
Не варто було говорити про своє завдання сторонньому, тому я вирішив не вдаватися в подробиці.
— Ми були свідками аналогічного випадку на Сааремському орбітальному ліфті. А коли такі збіги повторюються з розривом усього в кілька днів, доводиться відпрацьовувати сто тринадцятий пункт інструкції.
— Логічно, — пробурмотів Лілов. — І все ж, що саме вас цікавить?
— По-перше, причина аварії та її подробиці. По-друге, ви уже розпитували свідків?
— Звичайно. Свідків усього двоє, місце, як бачите, тут малолюдне. Ми їх давно відпустили.
— Координати у вас записані?
Лілов кинув через плече:
— Шарафутдін, підійди на хвилинку. Наблизився високий смаглявий хлопець.
— Дай координати свідків.
Хлопець з цікавістю поглянув на емблему спецсектора на рукаві моєї куртки і відійшов.
— Причина? — провадив далі Лілов. — Причина, на жаль, невідома. Тут ви маєте рацію: випадок чимось схожий на аварію з ліфтом. Я там не був, але знаю. Ходімо у швидколіт, розкажу, як це було.
Ми всілися під димчастим ковпаком шестимісного швидкольота, повіяло приємною прохолодою.
Аварія на атмосферному заводі — справа майже неймовірна, наскільки завод напханий усілякими системами захисту і безпеки, дублюючими ланцюгами й обчислювальною технікою. Однак аварія усе ж трапилася. Було це так.
Завод на висоті двохсот метрів перетинав нешироку ріку Велику, як раптом різко зросло енергоспоживання гравітаційних двигунів. Платформа пішла на зниження, автомат захисту негайно підвищив енергію на двигуни, але це не допомогло — енергія ніби витікала в безодню, а не йшла в мотори. Заводський “кібермозок” здійснив півсекундний аналіз ситуації, координатор прийняв правильне рішення — спрямувати контактний хвилевід до найближчої енерготраси, щоб уникнути катастрофи. Енерготраси — невидимі потоки енергії, які оббігають Землю і сплітають загальну енергомережу, — в районі Пскова були розташовані лише на кілометровій висоті. Здавалося б, тицьни пальцем у небо і вцілиш. Однак координатор рішення прийняв правильне, але капсулу хвилевода вистрілив… у землю, під себе! А потім завод масою близько двохсот тонн наліг на берег ріки…
— Дивно! — сказав я, коли Лілов закінчив. — Вистрілити капсулу в протилежному напрямі!.. Раптовий “шизофренічний синдром” мозку заводу? Чи одна з тих випадковостей, яка підвладна лише теорії ймовірностей?
Лілов поглянув на мене з-під кам’яних повік:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Непрохані гості » автора Василь Головачов на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГНАТ РОМАШИН“ на сторінці 3. Приємного читання.