Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Заходь, люба, чого стояти там?

Туташхіа підвівся й знову набив люльку. Заворушився чернець і закляк, прислухаючись.

По шурхоту кроків я зрозумів, що Бодго Квалтава й Куру Кардава вийшли з кімнати в залу духану, залишивши свого дружка самого.

— Заходь, дівчинко, заходь, чого там стояти! — повторив Каза Чхетіа, і знову ані звуку.

— Іди, дівчино, кличе, не чуєш, чи що?— то був голос Бодго Квалтава.

Якийсь час було тихо. А тоді заскрипів тапчан, і я почув голос Кіку:

— Не знаю я цього... боюся. Як це я повинна робити...

— Та тут і знати нема чого. Ходи до мене, люба, ну йди!.. Ну ось...

Туташхіа встав, поправив черкеску, застебнув пояс з кинджалом, пригнав на місце наган і маузер.

— Дайте мені наган. Я допоможу... якщо буде можливість,— попросив я Дату Туташхіа.

Він не відповів. Я повторив, але він мовчав, ніби не чув.

Поряд у кімнаті дуже скрипнув тапчан і почулося сопіння.

Туташхіа звів курок нагана й ткнув його мені в руки.

Поки я був беззбройний, мені здавалося, що моїй злості бракує лише вогнепального дула. А як відчув я дотик смертельного металу, по тілу враз морозом сипнуло — смерть дихнула мені в обличчя, своя чи чужа... І я вмить сховав нагана в Кишеню.

— Духанників хлопчина десь тут недалеко крутиться,— шепнув мені Туташхіа.— Зараз тут станеться щось трохи гірше. Не маю сумніву... Я йду звідси.

Туташхіа насунув сванську шапку, підіткнув поли черкески ззаду й накинув бурку.

Цього я не чекав! Я був певен, що в ньому прокинулась совість і він втрутиться...

Із сусідньої кімнати долинув слабкий крик.

У залі квапливо зашурхотіли капці: слідом за Дзобою ввійшов Дуру, тримаючи в руках свічку.

— Кіку! Де ти? — закричав він.— Зараз же виходь звідти! Ти чуєш? Виходь! Господи! Яка ганьба! Не жити мені тепер...