Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Затримайте того сучого сина,— зарепетував із сусідньої кімнати своїм приятелям Каза Чхетіа.— Якщо він втаскається сюди, я заколю його, як кабана!

— Що я казав! Навіщо вплутуватися в це погане діло?— Прошепотів Куру Кардава.

— Боже! Що ви зі мною зробили, мерзотники! — знову затужив Дуру.

— Ушивайся звідси, тварюко! На кого ти кидаєшся, стара жабо! — Бодго Квалтава заступив духанникові дорогу.

Куру Кардава встав слідом за старшим товаришем. Вони обидва оголили маузери.

Дуру перестав метушитися, завмер на хвильку і, повернувшись, майнув з кімнати, гублячи капці.

Туташхіа підвівся, щоб вийти з кімнати.

— Ти сказав, що тут станеться щось трохи гірше? — несподівано мовив чернець.— А сам тікаєш. Виходить, ти боягуз!

Туташхіа обернувся до ченця й перепитав:

— Боягуз?..

— Хто зрадив бога, хто для людей не зробив того, що міг зробити, хто дитяті божому в біді не подав руки — той боягуз і прирік себе на самотність. Раз ти одвернувся від людей, то й ти їм не потрібний, і доля твоя — доля загнаного звіра!— спокійно закінчив чернець.

Туташхіа відштовхнув мене з дороги, вийшов у залу, не кваплячись дійшов до вхідних дверей і взявся за засув.

Дзоба вп’явся в його бурку:

— Дядю Дато, не йди... не йди, дядю Дато, ми загинемо!

Туташхіа закам’янів. Стало дуже тихо.

Дата Туташхіа мав славу надзвичайно сміливого й рішучого. Іншої думки я не чув, та її й не було. Але в цю мить він боявся озирнутися, щоб не побачити Дзобиних очей і обличчя. І не озирнувся.

— Я мушу піти звідси,— уперто й зозла, ніби вмовляючи себе, сказав він і, одсунувши засув, вийшов з духану.

Заливаючись слізьми, Дзоба кричав йому вслід:

— Ти кинув нас, дядю Дато. Чому ти не врятував нас?.. Не допоміг?..— Хлопчик повторював де, навіть коли Туташхіа вже не міг і почути його: він сідлав коня.

Усе інше скоїлося за якихось десять секунд: Дуру вбіг у залу із зведеною двостволкою в руках. Дзоба відчував, що може статися нещастя: батько був такий розлючений, що міг убити.