Розділ «Дата Туташхіа роман»

Я брязнув по дверях камери в’язкою ключів, і на цей знак у коридор увірвалися Дата, Поктія, Олексій Снєгир і Класіон. Саме — увірвалися! Я тільки метнув на них очима й поспішив до Коца. А Дембін — нема що й казати — просто розцвів. У вузькому коридорі Коц і Моська не могли роздивитися, хто біг у нас за спиною. До того ж усі були в масках, та й освітлення тут було, як і скрізь,— наполовину, а може, й на третину. Ми так зненацька застукали Коца і Моську, що вони, безперечно, не встигли подумати про страх, якщо взагалі могли про щось думати.

— Устань, тварюко! Обличчям до стіни! — процідив я крізь зуби.

У Моськи підломились коліна, і він мало не знепритомнів, а Коц навіть поворухнутися не міг, і його разом із стільцем повернули до стіни Поктія і Класіон.

Я озирнувся: Дембін, квапливо роздягаючись, так далеко шпурнув наглядачів чобіт, що трохи не влучив у Хому Комодова, який саме входив до підвалу.

Дата пішов по карцерах, виганяючи звідти всіх. У нещасного Какалашвілі, котрий ніяк не міг уторопати, що відбувається, очі на лоба вилізли, він роззявив був рота, але Хома притулив до губів пальця, що й геть збило з пантелику бідолашного гімназиста. Дардак теж потягнувся був до виходу, але Хома Комодов упхнув його назад у камеру.

Дембін у самій білизні стрімголов кинувся з коридора.

Дата кивнув Класіонові, щоб пана Коца впустили в один з карцерів. Підійшовши до Дати, Класіон підняв вісім пальців і кивнув на восьму камеру, біля якої ми й стояли. Дата очима спитав: чому у восьму? Класіон ляснув себе долонею по заду, і Дата розсміявся. Тільки-но я збагнув, що сучий син Класіон пропонує кинути начальника в’язниці до мужоложів, як за спиною в мене пролунав дружний сміх — у коридорі вже крутилося чоловік двадцять, і всі реготали. Декого з них я й в обличчя не знав. Сміх побіг по камерах і через якихось півхвилини реготала вся в’язниця — чотири тисячі чоловік разом.

Відчинили восьму камеру, вштовхнули Коца, Класіонове бажання здійснилося. Звичайно, ніхто б його не зачепив, та однієї думки впхнути його до мужоложів було досить для ДОВІЧНО! ганьби начальника в’язниці.

— Розв’яжіть йому руки й зніміть пов’язку з очей,— звелів Хома.

Мужоложі стояли, збившись у купу, нічого не розуміючи. Перший підійшов Харчо й став розв’язувати руки Коцові. Наважився й Аліскер, він розв’язав очі начальникові в’язниці.

— Бісмаллах, хто ж це? — упізнавши, хто то був, Аліскер позадкував до своїх.

Харчо зазирнув в обличчя начальникові в’язниці:

— Вах, оце тобі, їй-богу!.. Ні, ти подивися, га? Коц, Коц і є!

Рудольф Валентинович аж надто люб’язно й простодушно спитав:

— Вибачайте... Хіба государ імператор уже зрікся престолу?

— Дивіться мені! Не дай бог пищати та плакати почне, мовляв, допоможіть, усім ребра перелічу! — сказав мужоложам Чалаб.

Доля звела мене з Чалабом, коли я сидів уперше. Був Чалаб мирним кинджальником. Сидів він за те, що позичив комусь револьвера, з якого було вбито жандарма. Чалаб зовсім не був причетний до революції, і мене вразило, коли і вдруге він постав переді мною як політв’язень. Я нагадав йому про себе. Виявилося, що він сидить уже втретє, І після тієї справи з револьвером обидва рази за нещадні побої поліцейських. У нього була така химера — він ненавидів поліцейських і під час слідства, через якусь незрозумілу впертість, пояснював свої вчинки ненавистю до царизму. Тому й проходив він як політичний.

Коли двері восьмої камери замкнули, Чалаб сказав Хомі:

— Тут потрібен господар. Якщо ми Канарейку й Моську залишаємо...

— Залишаємо.