Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Ви згодні? — спитав Дата.

— Нехай буде так,— мовив Амбо.

Інші теж підтвердили згоду, хто — словом, а хто — кивнувши головою.

Дата одійшов від нас, обрав затишне місце й покликав Хому.

Довго вони розмовляли. Потім і мене гукнули.

— Ти добре все зважив? Зможеш? — спитав Хома Комодов Дату.

— У цій справі мало такого, що я зможу. Порядна людина повинна старатися робити те, чого вона раніше не робила і що їй здається неможливим. І я лиш тому опинився з вами, що бути з вами я не міг.

— Тому, що не міг? — перепитав Хома, а потім поцікавився: — Дато, ти можеш сказати мені, заради чого йдеш на такий великий риск?

— Я конче повинен відповісти?

— Ні. Це лише прохання. Я для себе хочу знати.

— Спробую, якщо зумію. Багато чого треба сказати, а в голові все перемішалося, мушу відібрати, що хочу і що потрібно сказати.— Дата довгенько думав.— Бачиш, коли зло коїться в тебе на очах, здолати його легко. Перетворити зло на добро — набагато важче, а все-таки можна. Але і в добра, і в зла є своє гніздо, як, власне, і в усього, що існує на цьому світі. Якщо не зруйнувати гнізда зла, зло проросте в інших місцях. Зруйнувати гніздо зла — це дуже велике діло, таке велике, що заради нього й постраждати варто, і смерть не страшна. Тому я й беруся за те, про що я тобі сказав.

Якийсь час ми мовчали, задумавшись, а тоді Хома промовив: Гаразд! Шалво! Ось Дата обіцяє завтра вночі дістати нам ключі від усіх корпусів і камер, але як він збирається це зробити, не хоче нікому казати — крім мене. Ми мусимо прийняти цю умову. Я повідомлю членів комітету, і ми вирішимо, чи починати бунт, чи ні. Наша допомога Даті не потрібна, кличе тільки тебе! Важке й ризиковане це діло...

— Я згоден. Як не хоче він, щоб я все знав, і не треба. Все одно піду! — не дав я договорити Хомі Комодову.

Тепер уже як слід не пригадую, чим закінчилася та наша рада, хто що казав, та й чи треба говорити про це, але єдине скажу, що всі як один надвоє думали: серцем раділи, що наближається вирішальний час здійснення мрії, а в душі надіялися, що Даті Туташхіа не пощастить виконати своєї обіцянки! Це можна зрозуміти. Важко ставити життя на карту, навіть якщо робиш усе це, спокійно розрахувавши, обміркувавши. Важко навіть, якщо повстаєш проти ворога вітчизни і за тобою — твій народ, твої діти, закон твоєї держави, що дозволяє тобі стати вбивцею й обіцяє при тому зберегти твоє добре людське ім’я! А що казати про жменьку однодумців, котрі кидаються на могутню імперію й на закон, який негайно оголосить тебе вбивцею, зрадником, покидьком... Це важкий тягар, навіть якщо сильна в тебе віра, що ти йдеш на це заради кращого майбутнього свого народу!..

— Товариші! Якщо хтось хоче вийти з нашого діла, не пізно й не соромно це зробити,— сказав Хома Комодов.— Нехай іде, і ми не спитаємо його ні про що до слушного часу.

Хто ж міг сказати, що він боягуз?!

Коли Дата Туташхіа йшов, мабуть, до Дембіна, Класіон, схопив його за руку — хотів щось сказати.

Дата сів біля нього.

— Що думаєш робити, чому приховуєш? — спитав Класіон.

Дата Туташхіа обвів усіх очима.