Розділ «Дата Туташхіа роман»

— От і прекрасно,— заговорив полковник.— Як ваше прізвище, юначе?

Юнак опустив голову, і марно було сподіватися, що полковник коли-небудь почує його прізвище.

— Не бійся, синку, скажи, як тебе звати. Ось я, наприклад... полковник Станіслав Кайхосрович Кубасарідзе, а тебе як звати? — лагідно так спитав.

А той стояв як бовван. Юрма безмовно дослухалася до тиші.

— Скажи,— заворкував полковник,— я ж назвався... назвись і ти.

Знову довга мовчанка, і нарешті з черева юрми, немов з могили, почулося:

— Ва, ти ба який?! Дуже йому потрібне твоє прізвище, теж мені подарунок — зараз додому віднесе! Ну взнав він твоє прізвище, а навіщо воно йому?! Ось коли ти його прізвище взнаєш... отоді йому буде непереливки. Він і мовчить. Прізвище йому назви!.. Ти ба, який моторний!

Полковник, видно, не звик до такого зухвалого поводження й розгубився.

— Ну, добре, добре,— озвався другий офіцер.— Не треба прізвища. Скажи панові полковнику, чим ти невдоволений, чим тебе скривдили, хто скривдив, як це було...

— А ось як було...— несподівано голосно й сердито заговорив арештант.— Цілий місяць листи додому надсилаю, щоб їсти принесли. І не несуть... Жду, а їх нема!

Офіцери перезирнулися, полковник хотів був щось сказати... Але автор неодержаних листів не дав йому говорити:

— Не вкидають листів, на пошту не односять. В’язниця не вкидає!

— А-а! — зрозумів полковник.— Ми це з’ясуємо, неодмінно з’ясуємо і винних покараємо. Іди напиши листа, я сам укину його в поштову скриньку. Іди, сину, пиши!

— Бачиєв я. Фрідон Миколайович!— хоч і пізно, але гордо й виразно представився арештант полковникові й побіг писати листа.

Поки один з офіцерів виводив у записній книжечці «Бачиєв Фрідон Миколайович», полковник знову звернувся до юрми.

— Ну, в кого іще що? Слухаю.

— М’ясо крадуть,— крикнув хтось.

— Не крадуть, а ходять на кухню й жеруть!

— Ва, а що, хіба це не крадіжка?

— Крадіжка, крадіжка!