— Ви тільки не ображайтеся, усім вам розуму не треба позичати, а для діла, за яке я беруся, й одного розуму вистачить. Якщо я вам скажу, що збираюся робити, ви почнете обговорювати, поради давати. І може так статися, що я вас послухаю, а ваша порада збудить сумнів. А вагання поганий товариш у такій справі. Тому я й не скажу нічого.
— Ну, а якщо від твого заміру і нам, і нашій справі погано буде, тоді що? — спитав Амбо.
Дата Туташхіа всміхнувся.
— Друже мій, Амбо, від царя Миколки тобі стільки поганого, що я вже не зможу нічого більше додати. Ми — у в’язниці, а в’язничний закон ти знаєш краще за мене. Що я маю намір робити і чого хочу — нехай це нікого не турбує! Я роблю те, що вважаю за потрібне, а скористаєтеся ви цим чи ні, я й знати не хочу. Тільки може так усе скластися, що я вам стану в пригоді!
Запала тиша.
Дата встав і пішов.
— У чому цей чоловік не правий? — спитав Хома Комодов.
— Правий до небес,— сказав Езіз Челідзе.
Нашою найближчою метою було: вигнати адміністрацію, позакладати входи, звести барикади й стояти напоготові доти, доки розвиток подій не поставить перед нами нових альтернатив. Тут багато чого залежало від того, як поведеться Метехська в’язниця, Тифліський нелегальний комітет, тифліський робітничий клас і, нарешті, цар та Державна дума, якщо звістка про наш бунт дійде до їхніх вух. Головною вимогою було: неухильне виконання передбачених маніфестом сімнадцятого жовтня обіцянок, а далі йшли ще одинадцять пунктів: полегшення умов в’язничного режиму, негайне звільнення інвалідів, хворих, тих, у кого малий строк, жінок та інші вимоги. Поки що — це, а в подальшому мали намір діяти вже згідно з вказівками Тифліського нелегального комітету.
Майже всі питання було розв’язано, розподілено обов’язки, написано кілька необхідних записок і текст відозви, де висвітлювались і загальна мета бунту, і коцівська сваволя, а далі лишалося тільки чекати.
Я слухав інших, говорив сам, і мене весь час не полишало відчуття, що та роздвоєність у членів комітету, про яку я говорив, у всіх у нас ніби посилилась і переросла у впевненість, що ключів не пощастить захопити й не доведеться наражатися на смерть...
Після сніданку Дата Туташхіа грав у нарди аж до обіду. Потім цілу годину теревенив із Спарапетом. Обидва щиро сміялися. Ще годину походжав з художником Лоладзе — був у нас такий у камері. Тоді сів біля Дембіна, і Лука Петрович поринув у Спогади про життя на засланнях... Одне слово, Дата Туташхіа розгулював по камері, наче й не затівалося нічого. А лишалися ж лічені години! Може, він передумав! Подавало надію тільки те, що за цей час Поктія двічі вхитрявся вискочити з камери: уперше разом з кимось діжку виніс та приніс води, а виходячи, прихопив паляницю чорного хліба. Ту паляницю Дата вранці взяв у злодіїв і сховав у ній фінку! Поктія довго ходив. Повернувся, звичайно, без хліба, і тепер мене гризла думка, чому Дата в найвирішальнішу хвилину постарався позбутися своєї єдиної зброї. Удруге Поктія разом з прибиральником виніс парашу. Вперше за весь час він доторкнувся до тієї посудини. Цього разу він прихопив записку і, повернувшись, щось шепнув Даті. А ще я помітив: після розмови з Датою Лоладзе обійшов усю камеру, позбирав усі олівці, які в кого були, будь-якого кольору, розтовк грифель і став робити фарбу.
...Ми поверталися з прогулянки.
Передні вже ввійшли в головні двері корпусу, коли повз нас прошмигнула Нене — прибиральниця під’їзду — й кинула нам під ноги щось загорнуте в ганчірку. Дата показав очима й сказав мені:
— Підніми.
Я нахилився, підняв. Наглядач нічого не помітив.
У камері я розгорнув ганчірку. Там було волосся — товсте, цупке, сиве вперемішку з чорним. Дата віддав його Лоладзе. Художник подивився, помацав, лишився, видно, задоволений. Одразу ж заходився робити парик і вуса так вправно, що я аж здивувався.
Змінився наглядач нашого поверху. Значить, і Моська прийняв свій напівпідвал. Колись Моська був катом, тобто людиною, яка працювала біля шибениці. Потім його призначили начальником мул-етапу. Так в Ортачальській в’язниці називалася маленька двоколісна гарба, в яку запрягали мула. Нею вивозили мерців і ховали неподалік звідси, на схилах гори. Нарешті Моська дістав підвищення — його призначили наглядачем і, очевидно, за окремі заслуги й на знак особливої довіри, доручили найважчу ділянку — підвал.
Значить, так: Моська та інші наглядачі його зміни заступили о шостій годині вечора. Одразу ж треба передивитися, що сталося на попередній зміні. На це йде година. З сьомої до восьмої — вечеря. З восьмої до десятої — спорожнити параші, сходити в клозет, принести води. О десятій — відбій. О цій годині всі поверхи обходив сам черговий комендант, тієї ночі — пан Канарейка. Це було його прізвище, а не прозвисько. Він зазирав у вічко майже всіх камер, щоб переконатися, що в підвладних йому володіннях панує мир, порядок і райська смиренність. Арештанти залишили панові Канарейці його прізвище за контрастом: то був тлустий, чорний, напівсивий, довговусий суб’єкт.
Наглядач кожного поверху мав повний набір ключів від своїх камер, але самі наглядачі були теж замкнені, бо спуск з поверху на поверх перегороджувався гратами з товстих сталевих прутів, а двері, вмонтовані в ті грати, замкнуто було міцними замками, ключі від яких довірялися черговому комендантові. Отже, наглядачі перебували в полоні пана Канарейки, і, якщо Дата Туташхіа обіцяв здати нам ключі від усіх корпусів і камер,— значить, йому треба було найперше мати в руках комендантські ключі, щоб потім з допомогою них добратися на всі поверхи до наглядачів з їхніми ключами від камер... А для того, щоб пограбувати Канарейку, треба було захопити нашого наглядача з його ключами й влаштувати засаду Канарейці. Якщо Канарейка не прийде в коридор, то як же його пограбувати?.. Моє нервове чекання скінчилося тим, що, коли ми викотили в коридор порожні діжки від принесеного на вечерю кандьору, а це було годині о восьмій вечора, Дата підкликав мене до себе й сказав, що наді мною треба так почаклувати, щоб я погладшав. А потім повів мене в гості до Дембіна, він уже з ним домовився, яку роль той має грати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дата Туташхіа» автора Чабуа Аміреджибі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дата Туташхіа роман“ на сторінці 278. Приємного читання.