Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Революція штука чиста, тут бруд не пройде,— сказав Амбо, і всі відчули полегшення, бо сказано було те, що потрібно.

— Що правда, то правда, Амбо, друже мій,— озвався Класіон,— але революція — це боротьба, а боротьба вимагає жертв, утрат, і коли йдеться про бунт...— Класіон затнувся.

Хома і Амбо все ще пильно дивилися йому у вічі. Дата Туташхіа, який досі лежав боком, зіпершись на лікоть, підвівся й теж уп’явся очима в Класіона. Усі інші сиділи, похнюпивши голови. Я переводив погляд з одного на другого...

— Це має статися... якщо ви хочете підняти бунт, неодмінно має статися! — рішуче мовив Класіон.— Ви всі думаєте так само, але боїтеся сказати вголос!..

Тепер на Класіона дивилися всі, але в жодному погляді не було заперечення чи осуду. Ні, в очах у кожного читалося одне: пропаде надійний привід до повстання, але зважуватись на це не можна!!!

Дата Туташхіа витяг папір і олівець, швиденько списав дві сторінки великого як на в’язничні масштаби листа, зіжмакав його в маленьку грудочку, перев’язав ниткою і передав Поктії:

— У камері каторжан сидить Гогі Цуладзе, одноногий, я тобі показував його. Передаси йому. Мені туди підходити не можна. Запам’ятай, лист ні в якому разі не повинен потрапити до чужих рук!

Згодом на подвір’ї для прогулянок сталося те, що, на мою думку, і зумовило подальші події. Через стіну хтось перекинув до нас прив’язану до камінчика записку. Один з шушвалі вхопив її і, звичайно, віддав Спарапетові. Спарапет розмотав на записці нитку, розгорнув її, прочитав і засунув у кишеню. Походивши трохи, він підійшов до Хоми Комодова й сказав:

— Хомо-джан, тут ось підкинули, не нам, написано — Сичеві... Але там такі речі, може, ти спочатку прочитай? Візьмеш, чи віддати Сичеві?

— Кому кинули, тому й віддавай!— усміхнувшись, відповів Хома.

— Еге? — Спарапет вагався.— Та вже як скажеш.

Підійшов Дата Туташхіа, Спарапет віддав йому записку. Дата прочитав, знайшов Хому й подав її.

— Це почерк Бікентія Іалканідзе, фельдшерів. Він мій побратим!

За кілька хвилин записка обійшла всіх членів комітету. Ось її зміст: Коц збирається якимсь надзвичайним способом скористатися своїми правами. В чому це виявиться і як буде зроблено,— не відомо. Він має намір для компрометації агітаторів використати компанію Дардака. Уперше це має відбутися на зміні Моськи, завтра вночі.

Мені спочатку здалося, що записку інспірував Класіон Квімсадзе.

— Я залишуся побачити Бікентія,— мовив Дата, тицьнувши наглядачеві карбованця, й пішов у напрямі до лікарні.

Я повернувся в камеру. Що таїти — всі ми вдосталь накочувалися по в’язницях і засланнях, але того, про що дізналися з записки, не могли витримати навіть нерви Хоми Комодова. Зроду я не відчував себе так кепсько. Як би це вам сказати... здається, плюхнули тебе в нечистоти й заборонили помитися... Ми позабивалися в кутки, посхиляли голови.

Повернувся Дата Туташхіа. Він не приніс нічого нового, окрім того, що Бікентій назвав йому першоджерело тієї новини — начальника лікарні, військового лікаря Щелкунова,— але навіщо здалося жандармові звіряти Бікентію державну таємницю?! Тієї ночі ми не переставали шепотітися аж до світанку. А вранці, власне, не вранці, а на початку дванадцятої знов повернулися до тієї розмови. Треба було вирішити, що потрібно зробити, щоб не допустити злочину. Було обмірковано всі можливі шляхи до врятування агітаторів від ганьби, але до певного висновку не могли дійти. Їх міг врятувати бунт, а для цього потрібен був привід.

— Привід, я гадаю, вже є, але про те, що потрібне для повстання, хочу поговорити сам на сам з Хомою,— сказав Дата Туташхіа.

Жодному з нас досвіду не бракувало, але Дату Туташхіа ми всі мали за особливу силу. Ми знали, настане хвилина, і він скаже своє і тільки своє слово.