Розділ «Дата Туташхіа роман»

— З одного боку коридора карцери, з другого — камери. Так чи ні? А хто в тих камерах сидить, пам’ятаєш?

— Та вже не пам’ятаю. Кажи, коли є що сказати!

— Мужоложі сидять у восьмій камері, мужоложі, горе ти моє!.. Дігла, Дардак, Харчо, Дарчо, Аліскер, Рудольф Валентинович... Стривай, хто ж іще?..

— А далі?

— А далі те, що в карцерах гімназисти сидять у Коца по одному! Тепер уяви собі, вночі... відчинить Коц двері і впустить до нашого хирлявого Какалашвілі отого слона Дардака — заходь, мовляв, і роби, що хочеш!..

Я обімлів... Найперше я подумав, що до такої гидоти зроду ніхто не додумався б, крім Класіона...

— А привід який, га? — Класіон увесь сяяв, як воєначальник-переможець або першовідкривач невідомого материка.— Уяви тепер, що про це дізнається вся в’язниця!..

— Анічичирк про це, Класіоне!

— Чому ж це?..

— Коц про це, може, й гадки не мав, а коли твоя ідея дійде до його вух, він неодмінно за неї вхопиться й здійснить! — у мене зайшлося серце.

— Ось у цьому й річ!

— Та яка річ!.. Нехай цього й зовсім не трапиться, тільки версія пошириться... Ти розумієш, людина скомпрометована навіки?! Куди їй висовувати носа?.. Кожен скаже: оцей діяч, оцей красномовець був коханкою Дардака!.. Ані слова про це, анічичирк!

— Ти що, дорогий, думаєш, серед чотирьох тисяч семисот чоловік розумнішого від мене нікого не знайдеться?.. Навіщо далеко ходити, наш абраг уже здогадався про все, хай мене бог скарає.

— Звідки ти знаєш?

— А як же мені не знати... Вчора увечері після прогулянки він звелів Поктії відстати й точно розвідати, хто зараз сидить у карцерах і по скільки душ у кожному. Навіщо б це йому потрібно було, скажи? Ну, гаразд, з твого Дати обценьками не витягнеш, але ж інший хтось здогадатися може, і чутка гадюкою поповзе, це ж ясно.

Кінець кінцем ми з Класіоном вирішили сказати комітетові про свої міркування. Чи треба говорити, яку реакцію викликало наше повідомлення. Коли отямилися від першої хвилі приголомшення, почали думати, чи підходить ця ситуація як привід для повстання, чи ні, та як нам бути?

— Якщо все обійдеться плітками, чутками та пересудами про Коцові наміри, то для вибуху цей привід зовсім не достатній,— категорично сказав Класіон.

— З цим я згодний,— підтримав його Хома Комодов.

— А що ж буде достатнім приводом? — спитав Петро Андращук.

Запала тиша. Кожен з нас розумів, що вибух може статися, якщо така гидота й справді скоїться або трапиться інше таке саме ганебне неподобство. Але хто міг зважитися віддати в жертву товариша, соратника, навіть сторонню людину?