Розділ «Дата Туташхіа роман»

Убивця повернувся, ступив два кроки, схопився рукою за сідницю й спинився. Ступив ще крок, і нараз бозна-звідки пущена куля знесла йому череп, як віко із скриньки.

Куля влучила в середину лоба. Черепна кістка, зриваючись, видала якийсь дивний звук; не знаю, з чим можна й порівняти той звук кулі, що зриває череп.

Я озирнувся.

На балконі стояв той самий, високий і кривий, а гімназист засовував револьвера у спідню кишеню гімназичного кітеля.

Дата Туташхіа досить довго дивився на того, що стріляв з балкона, а тоді теж засунув револьвера в кишеню, глянув на смітник.

— Вийде хтось із мешканців, витягне тих бідолашних з ящика,— сказав він і став поволі підійматися сходами.

На балконі другого поверху ми не застали вже ні кривого, ні гімназиста. Вони чекали нас у коридорі.

Кривий чоловік, на дерев’янці, прихилившись до стіни, поскубував свої вусики. Гімназист дивився на нас великими голубими очима, в яких застигло здивування й безмежна цікавість.

Вони не привіталися. Мабуть, було не до того.

— Стільки крові! — зітхнув Дата Туташхіа і додав голосно й тепер уже люто: — Не хочу я жити в такій країні! Остогидло все...

— Бачиш, скільки нас?.. І ніхто не хоче,— мовив кривий.

Дата Туташхіа, помовчавши, сказав йому:

— Я знаю, вас багато!.. Не треба було стріляти в нього, нехай би жив!

— То не я стріляв. Він мене випередив! — кривий кивнув на гімназиста.— Пробач, що запізнився... Таке стовпище було.

— Як і не запізнитися.., Я вже не думав сюди добратися,— відповів Дата Туташхіа.— Той постріл схожий на твій,— сказав він кривому, зиркнувши на гімназиста.

— Схожий.

Пройшовши коридор, ми стали підійматися центральними сходами.

— Ти зважився? — спитав кривий Дату Туташхіа.

Туташхіа зупинився, віддихавсь і відповів:

— Так, зважився.