І звівся дракон на дві лапи, уподібнюючись людині, і повідпадали пазурі його, і на вид людський перетворилася пащека його.
Тоді розбатував груди свої Туташха, вирвав серце й кинув драконові, та тільки не проковтнув він його, а озвався людським голосом:
— Не хочу я більше крові й плоті людської їсти.
І тоді кожен, хто повідрубував од тіла свого, набув усе знову.
І мовив їм Туташха про дракона:
— Не зачіпайте людини цієї, і нехай не покидає вас хист перетворювати зло на добро.
І тоді полинула душа Туташха на небо й стала місяцем, а плоть лишилася на землі.
Олексій Снєгир
З Метехі мене одночасно з Хомою Комодовим перевели до Ортачала. Разом з тамтешніми товаришами ми вирішили роздивитися на обстановку, а як лучаться сприятливі умови, спробувати організувати бунт.
Хома Комодов був робітник механічних майстерень Бендукідзе. Йому було тоді років тридцять, не більше, але досвід нелегальної роботи мав великий. Чого тільки не було в того чоловіка — красномовність, досить глибокі політичні знання, виняткове вміння спілкуватися з масами, далекоглядність, здатність швидко орієнтуватися в обстановці, відчайдушна сміливість — усього в нього було хоч відбавляй. Він був гарний на вроду, веселої вдачі, користувався великою популярністю, особливо відтоді, як йому пощастило втекти з каторги. Його привезли в Сибір, а він через три тижні втік, поперепилювавши кайдани. Переховувався тиждень, натрапив на засідку й знову був заарештований. І знов кайдани, знов женуть на те саме місце каторги. Приставили до нього двох солдатів. Зупинилися в одному селі переночувати. Староста поступився їм на піч кімнатою в своїй хаті. Солдати по черзі вартують — один спить, другий сидить, стереже Хому. Опівночі Хома запримітив, що й той солдат почав куняти. Він устав, тихенько одчинив вікно, а сам — під ліжко. Солдат прокинувся, побачив одчинене вікно й порожне ліжко і зчинив тривогу. Солдати й староста підняли все село, погнали чоловіків прочесати ліс. А Хома виліз з-під ліжка, знайшов напилка, каторжанський свій одяг згорнув і разом з кайданами поклав на столі в світлиці. Переодягся в старостині штани й сорочку — та тільки його й бачили. Добрався до Тифліса, і знов — нелегальна робота. Через рік — жовтневий маніфест, а за ним амністія. Хома Комодов одержав чистий паспорт, але невдовзі, як і мене, взяли його «за новою справою», і теж — вісім років.
Так ото ведуть нас з Метехі в Ортачала. Спочатку, звісно, обшукали, все оформили, як належить, і повели. На вулиці нас чекав конвой — четверо солдатів і їхній старший. З ними — арештант, не знаю, де вони його Підібрали.
Перейшли ми Метехський міст, завернули до Ортачала. Я все до незнайомого арештанта приглядаюся. Він був невисокий на зріст, і років йому не більше двадцяти, а пишається, як вельможа. Мене цікавість діймає — яка воно, думаю, цяця? Він ішов поруч з Хомою, я йому й підморгнув — поговори, мовляв. На волі розпитувати незнайомого — хто він та звідки — не заведено, вважається непристойним. А у в’язниці, навпаки,— це ознака уваги, тобі, виходить, співчувають. За що сидиш, у якій справі проходиш — це звичайнісінькі запитання.
— Ти хто? — спитав Хома у нашого попутника.
— Людина! — буркнув він байдуже.
В’язничною мовою це означає — «законний злодій»!
— За що сидиш?
— За те! — холодно відрізав він.
— Скільки тягнеш? — мався на увазі строк покарання.
— Скільки є! — Мовляв, не твоє діло.
— За якою йдеш?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дата Туташхіа» автора Чабуа Аміреджибі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дата Туташхіа роман“ на сторінці 262. Приємного читання.