Розділ «Дата Туташхіа роман»

Мабуть, Холуа геть уже знесилів — він стишив біг. «Не прикидайся!» — крикнув Туташхіа й уперіщив його нагаєм.

І знову побіг грішний розбійник, тягнучи на собі вбитого.

Вони були вже майже поруч, а ми дивилися один на одного, і господь бог не напоумлював нас — що робити, як вчинити?

Аж ось пролунав постріл — з нашого боку; Холуа схопився рукою за серце і впав ниць на втоптану землю. Ясон Карчава вдарив ложею по голові духанника Джонджоліа, а Туташхіа, сидячи в сідлі, вистрілив на пороховий дим. Куля просвистіла між листям у нас над головами. Зіскочивши з коня і сховавшись за ним, Дата Туташхіа прицілився, вже бачачи, хто перед ним. Обидва брати Чочіа щезли, як мара, наче й не було їх тут. Я попросив у господа відпущення гріхів і став покірно чекати свого смертного часу.

— Не стріляй, Дато! — закричав Ясон Карчава, підхопившись.— Це Джонджоліа стріляв, он він валяється, сучий син!

Запала тиша.

Я підвів голову й подивився вниз. Туташхіа стояв на дорозі. Ліва рука в нього була в крові. У правій, збираючись перев’язати рану, він тримав хустинку.

— Виходьте на дорогу! — голосно сказав Туташхіа, затискуючи рукою рану.— Гей, хто там?.. Джонджоліа, і ти виходь!

Джонджоліа й не думав уставати, поки Ясон Карчава не стусонув його.

Ми вийшли з кущів.

Дата Туташхіа дивився на Холуа, котрий лежав ниць, і на труп Дороте Тодуа поруч нього.

— Чому ти стріляв у мене, Джонджоліа? Правду кажи, саму правду, якщо хочеш, щоб я простив тобі цю кров!

Духанник опустив очі долу й похнюпив голову.

Холуа не ворушився. Я згадав, як він скаржився Даті, що в нього порок серця, і як він схопився за серце, перед тим як упасти.

Я нахилився до нього, помацав пульс, притулив вухо до грудей. Він був мертвий. Від нього йшла тепла пара від поту, а в зубах був затиснутий капшук Дороте Тодуа. Я проказав молитву й одійшов від небіжчика.

— Я тебе питаю, що тобі від мене треба було,— Туташхіа не думав одступатися від Джонджоліа.— Кажи мені зараз, навіщо стріляв?

— Пробач, Дато-батоно! З дурного розуму!.. Жадоба пойняла мене! — заскиглив він.— Не лишай дітей сиротами! Правду кажу — жадоба...

Обличчя в Туташхіа пополотніло.

— Ті п’ять тисяч, що їх було призначено за мою голову, уряд скасував,— промовив він і одійшов набік.

Дата Туташхіа довго розмірковував, переводячи очі з духанника на тіло Холуа. Потім його погляд спинився на мені. Він свердлив мене очима й мовчав, чекаючи,— мені було ясно,— щоб я заговорив.