Розділ «Дата Туташхіа роман»

Я став спускатися з граба й хотів сплигнути, щоб не потрапляти їм на очі, та не встиг і сховався в плющі.

Спочатку виткнувся мерин Дати Туташхіа. Він став біля деревини, перекинутої через прірву, і обернувся до хазяїна. Туташхіа йшов, опустивши голову. За ним, стукаючи ціпком,— Дороте Тодуа. Останнім ішов якийсь незнайомий. То був невисокий товстун років двадцяти п’яти.

Побачивши, що хазяїн на нього не звертає уваги, кінь, обережно переступаючи, пройшов через деревину й зупинився по той бік, поскубуючи траву в затінку граба.

Дата Туташхіа, підійшовши до деревини, очікував супутників. Дороте Тодуа скинув з плечей торбину й віддав її Туташхіа. Узявши її, абраг перейшов по деревині, а там опустив торбу на землю. Діставши кисета, Туташхіа набив люльку, і, поки викрешував вогонь, Дороте ступив на деревину, та раптом зупинився, не зважуючись іти далі. Обминувши старого, незнайомий став на деревину й подав йому руку, запрошуючи йти за ним. Старий подав йому не руку, а ціпок, і вони рушили. Незнайомий ішов повільно, ведучи за ціпок старого, і, коли ступив на землю,— старий у цей час був на середині деревини,— вирвав у нього ціпок і тицьнув ним старому в груди.

Дороте Тодуа полетів униз. Звідти долинув звук від тіла, що впало на дно.

Туташхіа враз обернувся.

Стоячи навколішки, незнайомий удивлявся в глибину крутояру. Туташхіа підійшов до краю прірви і теж глянув у безодню.

Незнайомий попряв очима навсібіч і кинувся до торби Дороте Тодуа. Він швидко розв’язав її, витрусив на землю все, що було в ній, схопив капшук з цапиного пухиря, зубами розв’язав вузол туго затягнутого ремінця й почав розшморгувати капшука.

У капшуці були гроші, багато грошей.

Побачивши гроші, Туташхіа зойкнув. Я не второпав, чи від подиву, чи від радості.

— Дивися, скільки їх тут! — Незнайомий аж трусився, перебираючи гроші, пробуючи їх на вагу; він жмакав їх, розгладжував, складав... і раптом його погляд схрестився з очима Туташхіа.

Він закляк, стоячи навколішки, щелепа в нього одвисла, і він дивився на абрага, як щеня. Абраг мовчки роздивлявся його. Потім, пахнувши люлькою, пустив дим.

Незнайомий одвів очі від абрага й заходився ділити гроші. Він не вмів рахувати і розкладав їх на дві купки: праворуч — ліворуч, праворуч — ліворуч.

— Половина тобі, половина мені... Тут он скільки! — він улесливо подивився на Туташхіа, знову, знизу вгору, зустрівся з ним поглядом. Зустрівся й закляк.— Пополам...— Незнайомий геть-чисто розгубився, поник.— Ти ж Дата?.. Дата Туташхіа. А я Холуа... Холуа!

По довгій мовчанці абраг спитав, звідки відомо, що він — Туташхіа.

Холуа ще більше розгубився, наче язика проковтнув.

Абраг чекав відповіді.

Холуа тицьнув пальцем у прірву.

— Від нього. Ти йшов дорогою, а він сказав: онде Дата Туташхіа... А потім каже — нещасний.

І знову мовчанка.