На душі в мене лишився неприємний осадок через той килим, і мотанину навколо нього. Мене ображало, що операцію провели) не повідомивши мене про неї заздалегідь. Виправдувало Зарандіа те, що він залишив Тифліс на два дні пізніше від мене. Я гадаю, що той викрутас із килимом був зумовлений новими, несподіваними обставинами.
Я запросив заступника Зарандіа — Шитовцева.
— Що ви можете розповісти про цю історію?
— Усе, ваша ясновельможність. Я чекав від пана Зарандіа телеграми. Сьогодні вранці я її одержав.
— Далі...
— Основна операція потребує попередньої підготовки. Необхідно встановити факт продажу килима. А потім ми відправимо Усатова до Хаджі-Сеїда з обшуком, який має виявити, що Хаджі-Сеїд купив крадений товар та ще й перепродав його... Перепродав — це треба довести, так звелів пан Зарандіа. Отже, Усатов документально підтвердить цей факт і, нібито для з’ясування якихось додаткових обставин, килим залишить у Хаджі-Сеїда... взявши, звісно, в нього розписку. Пан Зарандіа найбільше наполягав на тому, щоб до його приїзду килим залишився в Хаджі-Сеїда.
— Зрозуміло! — сказав я, хоч далеко не все було мені зрозуміле. Одне я бачив виразно: вся ця операція ставила Хаджі-Сеїда перед Зарандіа в становище злочинця. Ця позиція в їхніх майбутніх взаєминах давала Зарандіа важливу перевагу. Все це так, але є тут щось недоговорене. Поки я намагався розібратися в своїх невиразних почуттях, секретар приніс мені телеграму, яка сповіщала, що невдовзі має приїхати Сахнов. Давно ми чекали на цей візит полковника в Тифліс, але треба було своїми очима прочитати цю звістку, щоб мене осяяла дивовижна думка: сім’ї вищої російської аристократії любили похвалитися одна перед одною особливими вподобаннями й смаками. Сім’я Романових у всій імперії, а може, І в цілому світі вважалася власницею найбагатшої колекції діамантів; Наришкіни мали прекрасні кінні заводи; у Голіциних була рідкісна колекція кришталю й фарфору; Юсупови мали унікальну колекцію годинників і таке інше й тому подібне. Мати Сахнова, уроджена Шереметьєва, одержала в спадщину казкову колекцію килимів, яку подарувала єдиному синові в день його весілля. З похвальною запопадливістю шереметьєвський нащадок поповнював ту колекцію. Якийсь час ширилися чутки, нібито він повіддавав у заставу ліси в Пермській губернії, жінчин посаг, щоб купити ще кілька килимів еміра Бунарського, і взагалі значна частина його доходів витрачалася на килими. Це було захоплення аж ніяк не безкорисливе: по батьку дворянин скромного походження й достатку, він із шкури пнувся, щоб перевершити хоч у килимах людей того кола, куди йому пощастило піднятися!.. Передчуття, що томило мене, почало вимальовувати свою причину: чи не в цій сахновській мізерній пристрасті тут річ?.. А Зарандіа... Як багато чекав він від цього візиту Сахнова, як готувався до нього! Килим Великих Моголів і колекція килимів Сахнова...— тут є якийсь зв’язок, вони звучать в унісон...
— План операції у вас готовий? — повернувсь я до перерваної розмови.
— Готовий! — відповів Шитовцев.
— Хто склав?
— Я... але на основі заміток Зарандіа. Він звелів мені показати вам і лише за вашою згодою діяти далі. Якщо у вас знайдеться час... Справа ж ця термінова, але якщо ви зайняті, я, звичайно, не смію... А так усе готове, ваша ясновельможність.
— Заверніть Усатова й принесіть план операції.
Забігаючи наперед, скажу, що операцію було проведено, і якщо говорити про мої моральні принципи, то й вони не були уражені: політична розвідка здійснила операцію, кінцева мета якої тимчасово лишалася прихованою. Та тільки чому я одразу в своїй свідомості не перекинув містка між викраденням килима Великих Моголів і колекціонерською пристрастю Сахнова? Адже інтуїція моя не дрімала й посилала мені тривожні сигнали? Правда, коли б це було кілька років тому, я вважав би цю операцію за звичайну нашу акцію, і мені й на думку не спали б якісь там побічні наслідки, бо ж я пильно дотримувався б своїх стереотипів. А тепер я був пасивний, нічого не вживав, і це було передусім ознакою перелому, що відбувався в моєму світогляді,— та про це згодом.
Я подивився начерк плану Зарандіа і пояснення Шитовцева, обміркував усі можливі варіанти його здійснення й подробиці можливих ускладнень, але все одно справжній задум Зарандіа плавав у тумані.
Почалося з того, що Хаджі-Сеїда відвідав якийсь «багатий француз». Його візитна картка свідчила, що він був одним з директорів трансатлантичного пасажирського пароплавства й великим акціонером цієї компанії. Через Іскандера-ефенді він повідомив, що хоче придбати кілька унікальних коштовностей. Хаджі-Сеїд показав йому з дюжину найрізноманітніших дрібничок. Клієнт майже не торгувався. Що йому сподобалося,— зразу ж узяв, що не відповідало його смаку,— рухом руки звелів забрати. Речі при ньому упакували, і на всіх пакетах та згортка» написали його марсельську адресу. А тоді він попросив підрахувати загальну суму своїх витрат і залишив Хаджі-Сеїду вексель на досить велику суму. Все це він робив так безтурботно й легко,, ніби кидав на прилавок крамнички гроші за адельханівські чусти[35]. Пальто, рукавички, калоші, парасолька та інше — і він уже був готовий іти, затримався лише для того, щоб з’ясувати строк відправлення свого багажу.
«Француз» уже стояв на порозі, а Хаджі-Сеїда все гризло одне запитання, що непокоїло його, як тільки «француз» прийшов: міг би чи не міг цей клієнт купити килим Великих Моголів і чи варто починати про це розмову?.. Його спокушала можливість одним пострілом убити двох зайців: позбутися краденого килима — раз, і за рахунок іноземця одержати величезний прибуток — два. Цей вузол операції був затягнутий з точним психологічним розрахунком. Покупець уже подав руку, щоб попрощатися, і тоді Хаджі-Сеїд не втримався від спокуси й попросив Іскандера-ефенді перекласти:
— Я бачу, ви справжній поцінувач, і якщо кошти вам дозволяють, я міг би показати вам досить рідкісну річ.
«Француз» згодився спокійно й з гідністю.
Килим Великих Моголів був вісім аршинів завширшки, а завдовжки — двадцять чотири, був він легший від неживого слона фунтів на чотири, не більше. Ще й сьогодні дивуюся, як умудрився Спарапет украсти його й перенести на нове місце, коли тільки для того, щоб показати його «французові» у великому залі нагорі, треба було кректати, потіти й галасувати всьому штатові Хаджі-Сеїда.
Клієнт довго й уважно розглядав цей і справді небачений шедевр, виявивши, проте, і знання справи, і холодну стриманість досвідченого комерсанта. Потім спитав про ціну — Хаджі-Сеїд назвав п’ятдесят тисяч. Він дістав з портфеля якийсь довідник, довго гортав його і, переводячи названу суму на франки, сказав Хаджі-Сеїдові:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дата Туташхіа» автора Чабуа Аміреджибі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дата Туташхіа роман“ на сторінці 200. Приємного читання.