Розділ «Дата Туташхіа роман»

Той пильно вглядівся в прибулого й відповів:

— Здається, ви служите провізором в аптеці Оттена... В аптеці Оттена на Сололацькій вулиці, так? Я не помиляюся, вибачайте? Десь я вас зустрічав, але чим ви займаєтеся, напевно не знаю.

Зарандіа подав свою візитну картку.

— Тут, правда, не сказано, що я ще й керівник політичної розвідки.

Ледь помітна усмішка блукала на обличчі в отуреченого грузина, поки він розглядав візитну картку.

Зарандіа попросив слухати його уважно і зразу ж пояснив, чого прийшов і що йому треба від секретаря й касира Хаджі-Сеїда. Він не забув також сказати: вищі чини таємної поліції переконані, що Іскандер-ефенді Юнус-огли є резидентом турків, проте він, Зарандіа, вважає це за помилку, яку хоче спростувати, але зробити це може лише з допомогою його самого, Іскандера-ефенді.

— Я гадаю, Іскандер-ефенді,— сказав Зарандіа,— що вашим покликанням і обов’язком є служба, а не вірність. Ви зовсім не зобов’язані зберігати вірність ні Хаджі-Сеїду, ні своїм численним колишнім і майбутнім патронам. Ви зобов’язані бути вірним нам, бо вашого теперішнього патрона ми все одно спіймаємо на злочині, і тоді ви неминуче розділите його долю. Ми не вимагатимемо нічого особливого — тільки невеликої допомоги, але гаятися з відповіддю ми вам дозволити не можемо. Ось...— І Зарандіа витяг з кишені й поклав перед Іскандером-ефенді заздалегідь написане зобов’язання і навіть подав йому хімічного олівця.— Або ви підписуєте це і справді робите нам зазначену в розписці послугу, або йдете звідси до в’язниці, ми обійдемося без вас, а вам лишається покладати надію на аллаха!

Іскандер-ефенді спокійно прочитав розписку, подумав і промовив:

— «Дулкернаїн знову вирушив у дорогу»...

— Що ви зводили сказати?

— Це з вісімнадцятої сурм корану.— Іскандер-ефенді знову помовчав і вів далі: — Бейрут, Дамаск! Афіни теж чудове місто, я там не бував, але все-таки Дамаск, кажуть, кращий... Абдурахмане, подай панові...— Зарандіа швидко скосив очі, й ім’я співрозмовника застряло у горлі в Іскандера-ефенді.— Подай панові чаю, та міцного, Абдурахмане!.. Принести?

Зарандіа кивнув головою.

Тривала мовчанка. Принесли чай. Зарандіа ковтнув і спитав зі щирою цікавістю в голосі:

— Дамаск, кажете... А в Римі не доводилося вам бувати?

— Не доводилося.

— Рим — чудове місто. І гарненькі дівчата, треба вам сказати. І що цікаво, в Італії й досі немає закону проти садизму. А там якраз нам людина потрібна. Мову ви знаєте добре — адже з сеньйором Массарі ви розмовляєте зовсім вільно!.. Як щасливо все складається.

— «Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть! І сонечко сходить, і сонце заходить, І поспішає до місця свого, де сходить воно»,— знову промовив Іскандер-ефенді, немов для самого себе.

— Що ви зволили сказати?

— Це з біблії; Екклезіастові слова! — відповів він,— Не пам’ятаю, пане Зарандіа, щоб моє перебування й служба в будь-якому місті кінчились якось інакше.— Іскандер-ефенді тицьнув пальцем у розписку.— Хотів би я знати, чому ви приходите саме до мене, й неодмінно — скрізь. Хіба я провинився в чомусь? Та ні в чому ж, абсолютно ні в чому!

— У наш час це найбільше й викликає підозру.