Розділ «Дата Туташхіа роман»

Кандурі дійшов до тоне.

— Стань спиною до мене!

Він повернувся.

— Ім’я і де служить?

— Я ж кажу, не знаю, правда, не знаю...

Я прицілився. Не прицілився, звичайно, а вдав, що цілюся, й вистрілив.

— Не згадав?

— Я ж сказав... Не знаю, хто йому звелів!..

Я ще кілька разів вистрілив, і вийшло так, як ми й розраховували: Кандурі схопився за горло й плюхнувся в тоне.

Убивати його ми й не збиралися, його навіть не шкрябнуло, але ми знали, що хитрун неодмінно прикинеться мертвим і впаде в тоне.

Стало так тихо, що було чути, як бурчить у кишках у Табісонашвілі. Попи не ворушилися, а в Табісонашвілі щелепа так одвисла, що в його пельці могла вміститися квочка з курчатами...

Дастурідзе метнувся до Кандурі, видно, хотів стягти з нього персні, та не встиг він добігти до тоне, як Дата закричав:

— Стріляй у нього, шпурнемо і його туди!

Я вистрілив. Дастурідзе рвонувся назад і вмить опинився там, звідки метнувся до Кандурі.

Угамувалася сімейка.

Дата дістав з каміна євангеліє, погортав його й подав священикові, котрий був товщий:

— Читай голосно! Від Луки одинадцять, п’ятдесят два, і передай йому,— Дата кивнув на другого священика,— нехай і він прочитає — та голосніше й виразніше!

Священик одкашлявся раз, удруге, книга тремтіла в його руках:

— «Горе вам, законникам, бо взяли ви ключа розуміння: самі не ввійшли і тим, хто хотів увійти, боронили!»

Другий священик повторив ці слова.