Розділ «Дата Туташхіа роман»

— «Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливості,— бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його...»

Кандурі нарешті випручав руки, джигонув Дастурідзе в щелепу й стусаном одкинув, як кошеня.

— Ану сідай! — закричав я попові.

Він сів, не перестаючи хреститися.

— Що я тобі велів, Косто? — сказав Дата і обернувся до Кандурі: — Кажи правду, а то вже сьогодні кипітимеш у смолі, та й іще сто років!

— В геєну... в геєну... в геєну! — закричав серед тиші папуга.

— Якщо ти Туташхіа... твоїм іменем багато зла коїться. Та ти й сам не відстаєш... Народ легко повірить у це, я й назвався твоїм іменем.

— А ще чому?

— Тільки через це.

— Не прикидайся, Кандурі, скажи, хто звелів тобі назвати моє ім’я!

— Ніхто не велів!

Три, а може, чотири кулі просвистіли одна за одною. Запахло смаленою шерстю від прострілених кулями шкур.

Кандурі обмацав груди, живіт, голову — чи все ціле?

— Один з помічників екзарха!.. А хто йому звелів, хоч убий — не знаю! Справді, не знаю!

— Не знаєш, кажеш?

— Богом присягаюся!

— Ану встань!

Кандурі підвівся.

— Іди до тоне!

Кандурі ледве ноги тяг. Попи заохкали й почали хреститися...