Розділ «Дата Туташхіа роман»

Дата згорнув євангеліє і поклав знову на камін.

— Схоронимо упокоєного в Христі раба божого! — мовив Дата.

А ось про це ми не домовлялися, і тепер я вже не знав, що він збирається робити.

— Одкиньте шкури отуди! — наказав Дата попам.

Вони підійшли й поодкидали.

Крупів виявилося дванадцять мішків.

— Несіть мішки й засипайте небіжчика!

Попи, крекчучи й спотикаючись, ледве дотягли один мішок до тоне. Я розпоров його, і попи, наледве піднявши мішок, висипали його на Кандурі.

То була гречка.

— Усі мішки висипайте. І рухайтеся жвавіше! Сили вам не позичати! Швидше повертайтеся!

На восьмому мішку Дастурідзе підхопився-таки і вскочив у тоне. Крупи захрущали, як рінь, і ще затріщали, а тоді Дастурідзе заревів, як бузівок, якого ведуть до різниці:

— Немає їх... Немає перснів! Діамант завбільшки як абрикосовий камінчик!.. Діамант завбільшки як камінчик сливи... А казав, що великий діамант намісникові, а меншин екзархові!.. Собі, падлюка, позабирав... Сам носив... Ви ж бачили, були персні на пальцях. Немає їх! Де вони? Хто взяв? Діамант завбільшки як абрикосовий камінчик... як слива...

Попи кректали, пиряючи мішки, висипали їх у тоне. А звідти долинали слова Дастурідзе: «завбільшки як абрикосовий камінчик...», «як камінчик сливи...»

Кандурі,— ще до того, як упав у тоне,— мабуть, постягував персні з пальців і засунув їх кудись глибше. Він же розумів, що Дастурідзе кинеться за ним.

Попи висипали останній мішок.

А ми за двері і — в Квішхеті.

Ніде правди діти, якби не Дата, я діамантики прихопив би. «Той, хто вкрав у злодія,— щасливий»,— не ми це вигадали.

Граф Сегеді

У списку в Зарандіа, як я вже казав, на одному з перших місць стояло прізвище Хаджі-Сеїда. Зарандіа запевняв, що скарбником панісламістів є саме Хаджі-Сеїд, але документованого доказу в нього не було, як і взагалі не було будь-яких переконливих доказів. Зарандіа почав з того, що вирішив придивитися до Іскандера-ефенді Юнус-огли. Скажу, що і мені, й моїм помічникам саме Іскандер-ефенді здавався найбільш підозрілою особою. І саме його вирішив використати Зарандіа, щоб проникнути в таємницю діяльності Хаджі-Сеїда. Треба було зблизитися з Іскандером-ефенді й завербувати його. Зарандіа довго стежив за ним, дістав потрібні відомості й одного прегарного дня сів до його столика в чайній.

— Добрий день, Іскандер-ефенді! Не пам’ятаєте мене?