Розділ «Дата Туташхіа роман»

Я розтулив жмені й сказав Даті:

— В інших мішках ще й гречка...

Дата дивився-дивився, як сипалися з моїх жмень крупи, і раптом перемінився на виду, з горла в нього з хрипом вихопилося повітря, і він затулив долонею обличчя.

Попи один за одним бурмотіли з євангелія.

А Дастурідзе, не одриваючись од своєї щілини, хоч і бачив, як я роздивлявся пальці Кандурі, але розібрати не міг, чи зняв я персні. Коли я розтулив перед Датою жмені з крупами, Дастурідзе за своєю шакалячою звичкою подумав, що показую персні; душа його не витримала, він улетів до марані, ткнувся носом у мої долоні й заверещав:

— Що це... що це таке? Персні? Де персні? Де персні?

— Там, де були.

— Не руш! — прошепотів йому Дата.— На мішках з оцим добром лежить ваш верховода, Косто!

У Дастурідзе — очі на лоба, в крупи вп’явся й здивовано мовив:

— Він же кашу любив... Я ж казав, Кашкою його звали! — Дастурідзе сплеснув був долонями, та враз затулив обличчя — злякався, коли б знов не зацідили йому в пику.

Попи все читали свою проповідь, а Табісонашвілі й досі уважно слухав їх, похнюпивши голову.

Дата підійшов до каміна. Ми з Костою стали неподалік. Дата сів за столик і рукояткою маузера вдарив по ньому:

— Сідайте!

Обидва священики тихо опустилися, мов підтяті.

— Табісонашвілі, а йди сюди!

Охоронник Кандурі наблизився до нього.

— Що велів він тобі сказати, коли посилав згвалтувати коханку Шалібашвілі?

Кандурі зиркнув на Дату, обличчя в нього взялося синюватими плямами. Табісонашвілі розказав усе, як було.

— А чому звернули саме на Дату Туташхіа?

Я ще рота не затулив, як Дастурідзе налетів на Кандурі і вп’явся в персні... Почалася борня, то один дужав, то другий... А піп, котрий статечніший, схопився й замурмотів: