Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Як же ти скажеш, якщо вб’ємо? Ти спочатку скажи, а ми подивимося, чи вбивати, чи ні — то вже який настрій буде.

— Кандурі звелів сказати, і я сказав.

— Перед ним підтвердиш?

— А чому ж, коли, звісно, не вб’єте!

— Ти підтвердь, може, й не вб’ємо.

Дастурідзе підняв руку, щось хотів сказати, а я його зразу перебив і спитав:

— На пальцях у Кандурі персні з великими камінчиками бачив?

— Бачив!

— А перстень з дуже великим діамантом?..

— Є здоровенний камінь, а як називається, не знаю.

— Схожий на скло той камінь?

— Угу, точнісінько як скло, і блищить так само.

— І зараз на ньому?

— Сьогодні бачив.

— Як абрикосовий камінчик завбільшки?

— Такий!

Дастурідзе з радощів сплеснув долонями — серед тиші це пролунало, як постріл... А я своєю долонею проїхався по його щоці, і знову все затихло.

— Мотузок у тебе знайдеться? — спитав я Табісонашвілі.

— Мотузок?.. Мотузок!.. Мотузок, мотузок, мотузок... Є, а чому ж! Отам, під грушами, гойдалка висить — мотузки добрячі!

Я пішов до груш, хутко поодрізував мотузки, вони трьох чоловік могли витримати. Позмотував ті мотузки й приніс.